У Пнівному багатодітна сім’я залишилася без даху над головою

«Слава Богу, що всі живі»

Біда сталася 11 травня. Із соц­мереж та телефонної розмови із старостою Пнівненського старостинського округу Сергієм Ковальчуком знала, що люди (односельці й не тільки) взялися за збір коштів, аби допомогти багатодітній сім’ї, яка опинилася в скрутному становищі. Коли через тиждень після пожежі була у Пнівному, то застала сумне видовище: там, де ще недавно стояла хата, лежала купа цегли і ще міцних, але обгорілих брусів, з яких колись був зведений дім. Тут працював трактор із ковшом і чоловіки, які розчищали місце від залишків будівельних матеріалів. Із болем в очах дивилися на все це господиня обійстя, її доньки. Як розповів староста, допомогу технікою й людьми надав власник КП «Пнівненське» Іван Фарина (серед них був і Сергій Бігун — ​співмешканець Світлани Пугач, як жінка його представила, батько її доньок — ​17­літньої Марійки, на два роки молодшої Оксани та близнят Іванки й Богдани, яким по 11 років).

Про той чорний день Світлана Панасівна розповідає:

— Післяобідньої пори ми з Оксаною були на городі, що неподалік від хати. Коли Іванка й Богдана вернулися зі школи, то, залишивши в кімнаті сумки, прийшли до нас. «Мам, ми хочемо купити морозиво», — ​попросили. «Ну йдіть», — ​я їм на це. І вони відправилися в магазин. А як за кілька хвилин глянула в бік свого будинку, то побачила вогонь. З веранди почалася пожежа. Оксана не розгубилася. Швиденько викликала рятувальників.

За висновком спеціалістів, причина загоряння — ​замикання електропроводки.

Менш як за 10 хвилин на місце прибула машина місцевої пожежної охорони села Пнівне, але будинок уже стояв без даху. Вогонь гасили ще й підрозділи з Брониці, Каменя­Каширського. На допомогу прибігли односельці. Вдалося витягнути на двір шафу — ​вона непридатна, як каже Світлана Панасівна, але хоч не без одягу залишилися погорільці. На загорожі висіли килими, які не згоріли, але, мабуть, були залиті водою під час гасіння. А от електропобутова техніка, зокрема холодильник, пральна машина, телевізор — ​непридатні. Правда, жінка згадує про це лише мимохіть, бо, як тут же наголошує, головне, що всі живі. За висновком спеціалістів, причина загоряння — ​замикання електропроводки.

— Це батьківська хата. Вона — ​моя ровесниця, — ​продовжує Світлана Панасівна, — ​і в очах на якусь мить просвітліло — ​певно, від теплих спогадів, пов’язаних із рідною оселею, в якій прожила багато літ. — ​У 1973 році її збудовано, але спочатку ми не перебиралися — ​жили в старенькій хатині. Мої ж доньки народилися й виросли вже тут.

Будинок був великий — ​чотири кімнати, кухня, веранда. Всім місця вистачало. Зовсім недавно пекли паску. Звичайно ж, і гадки не мали, що востаннє замішують тут святий хліб. З цього приводу жінка говорить:

— Діти так і кажуть: «Добре, що хоч Великдень відсвяткували в своїй хаті». І в наступні після Пасхи вихідні Марійка з Луцька приїжджала додому (вона вчиться на другому курсі педагогічного коледжу). Торт пекла. Весело в домі було. Хто б міг подумати, що сьогодні стоятимемо біля пожарища…

«Надія на людей і благодійні організації»

Багатодітна мати Світлана Пугач — ​інвалід дитинства. Дякувати медикам, після операції (у неї спинно­мозкова грижа) ходить, а це, як висловився один із лікарів, один випадок із тисяч. Живе жінка з дітьми на свою пенсію та соціальну допомогу як малозабезпечена. Ясно, що самій їй з біди, яка спіткала, не вийти. Вона вдячна двоюрідній сестрі Ользі, котра прийняла у свою хату, і, звичайно, людям, що долучилися до збору коштів на нове житло.

Ситуацію, в якій опинилася багатодітна сім’я, коментує староста Сергій Ковальчук:

— При сучасних технологіях, якби були гроші, то, маючи матеріали, бригада спеціалістів звела б хату за пару місяців. Люди відгукнулися на біду, але поки що не відомо, скільки вдасться зібрати грошей. Надіємося на допомогу благодійних організацій. Мені телефонують з цього приводу, але не з усіма хочу й говорити. Адже буває, що дзвонять і допевняються паспортні дані погорільців. А я боюсь, аби якісь нечисті на руку шахраї не вкрали й того, що вдалося назбирати. Такий гіркий досвід відомий. На жаль, не всім можна довіряти. Тож я кажу потенційним благодійникам, щоб привозили гроші чи скидали на номер банківської картки, який з перших днів після пожежі є в соцмережі.

Читайте також у нас: Дитина з волинського притулку: «Винесу мамі котлетку, бо вдома нема що їсти» (Відео).

Старостинський округ коштами не розпоряджається, оскільки, за словами Сергія Ковальчука, всі відрахування тепер ідуть в Камінь­Каширську громаду. А вже там вирішують, як їх використати, де вони потрібніші. Камінь­Каширська міська рада в травні уже не може надати погорільцям матеріальну допомогу — ​обіцяють на наступний місяць. Але ж, до речі, цьогорічної весни в районі згоріла не одна хата. Тож сподіватися, що це буде якась значна сума, не доводиться.

Одне слово, надія на людей і благодійні організації, які відгукнуться, коли до них, як сказав староста, донести інформацію. Що ми й робимо. Хочеться, щоб усі почули про біду сім’ї із села Пнівне й допомогли їй. Номер картки ПриватБанку, на який можна перерахувати гроші, 4149499143364766.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.