Чому Шевченківського лауреата Бориса Михайлова спершу визнав світ, а потім Україна

Його творчість вивчають і наслідують

Борису Михайлову Національну премію імені Тараса Шевченка присудили в номінації «візуальне мистецтво»: він придумав і створив відеопроєкцію й фотоінсталяцію «Випробування смертю». Ідея виникла після візиту у Київський крематорій. 150 знімків мають свою пару: частина зображеного — ​з умовного потойбіччя, інша — ​звідси, з життя. Цей проєкт уперше оцінили в Німеччині два роки тому. Однак до того було багато інших фотовиставок із зображенням українців тепер та за радянських часів. Іноземці сприймали одночасно тонкі й грубі, іронічні й правдиві світлини-розповіді від харків’янина на ура, та ще й видавали їх у книгах. Промовистий факт: Борис Михайлов — ​єдиний у нашій країні, хто отримав премію Hasselblad Award. Кажуть, що це аналог Нобелівської, але у фотомистецтві. При тім у Вікіпедії нічого нема про його українські відзнаки — ​донедавна лиш оцінка: «класик сучасної світової фотографії, ключова постать Харківської школи фотографії»…

Майстер правди

Батьки, родина Михайлова не мали нічого спільного з обраним ним видом мистецтва. Сам Борис узагалі вчився на інженера-електромеханіка й справно працював на заводі за спеціальністю. Але й потихеньку фотографував для себе. У який момент зрозумів, що не там навчався, невідомо. Зараз митець каже, що завжди мав унікальний орган:

Фотографії Михайлова є у постійних експозиціях нью-йоркського Метрополітен-музею, лондонської галереї Тейт, «Русского музею» у Санкт-Петербурзі та Національного японського — ​в Осаці. У 2008 українця обрали членом Академії візуальних мистецтв в Берліні, за 7 років німці присудили йому престижну Кайзерівську арт-премію.

— Фотоапарат — ​це частина мого тіла, ще один мій орган, без якого я не можу спостерігати за світом. Моє додаткове фокусуюче око. Цей прилад диктує мені, що йому б хотілося побачити і як саме.

Михайлов, до речі, не просто вмілий чоловік, який упіймав свою хвилю. Він дуже ерудований й може годинами розмірковувати про сучасне мистецтво та його вимоги. Він — ​і винахідник: якогось разу в нього наклалися зображення двох фото й чоловік узявся експериментувати — ​тепер практикує «збіг випадковостей».

Його знімки не викликають замилування, бо чесно й безжально показують виворіт життя, болючий, буває бридкий, але реальний. Сам Борис Михайлов вважає, що зумів чогось добитися саме тому, що показує істинну дійсність. Про свій напрям каже, що він із реального життя й реальних «хвороб». І автор, і його однодумці припускають, що український глядач поки не готовий до такої документалістики, ба більше — ​йому хочеться саме казки… Хай там як, а Шевченківська премія є! Певно, це наслідок культурної глобалізації: не визнавати того, чому аплодує світ, дуже не розумно.

За матеріалами capital.ua, untitled.in.ua, birdinflight.com, аrtukraine.com.ua.