Володимир завжди тримає кохану за руку.
У Володимира Несіна, який обходив босоніж пів світу, вже 25 років нема дому
Білорус з українським корінням пройшов пішки більше ста країн. У нього навіть є паспорт громадянина планети, який офіційно видала американська організація «Всесвітній уряд». Нині 71-літній мандрівник продовжує невпинно подорожувати. Тож після 150 тисяч подоланих кілометрів дістався й Луцька
Володимир Несін разом із дружиною-індіанкою Веронікою (на фото) прибули в Україну більше місяця тому. Чоловік каже, що на Волинь їх запросив місцевий мандрівник Олександр Адилін. У Луцьку подорожні спочатку відвідали замок Любарта і будинок відомого скульптора Миколи Голованя. Кажуть, обласний центр припав їм до душі, тому обійшли місто вздовж і впоперек. Нині подружжя чекає на відповідь із посольства щодо отримання візи в Білорусь, тож Володимир охоче погодився зі мною зустрітися.
...Володимира я впізнала відразу: чоловік ішов дуже спритно, босоніж і з величезним рюкзаком за спиною.
З перших хвилин спілкування нові знайомі мене приємно вразили. Однією рукою босоногий мандрівник тримав за руку дружину, а другою - рвав липу. А потім — ялину. Скуштував усе на смак і розпитував про особливості квітучого куща спіреї. А розповідати про себе почав тільки тоді, коли переконався, що його обраниця зручно вмостилася на лавочці. Я замислилася: цей чоловік має футболку, штани і три долари на життя в день, проте пара була настільки щасливою, що все матеріальне ставало несуттєвим.
Інтенсивно мандрувати Володимир почав у 46, коли вийшов на пенсію.
— Люди, які пішли на заслужений відпочинок, зазвичай, не мають чим займатися. А я купив собі камеру і почав ходити знімати все навколо. У мене було мало грошей, тому я постійно йшов уперед і ночував у палатці. І до цього багато де побував, але саме так почалася моя безкінечна подорож, — ділиться він.
Я ходжу без взуття і по розпеченому асфальті, і в дощ, і навіть по снігу, бо це нагадує мені дитинство.
Нині його знають як досвідченого мандрівника та автора збірки «Босоніж за тридев’ять земель». За словами пана Володимира, він почав писати, аби донести світу, що треба дружити народами.
— Для себе жити нудно. Треба робити щось корисне для інших. Моя бабуся українка, а я народився в Білорусі й жив у Росії. Але ми всі однакові, не треба сторонитися, — зазначив мандрівник.
Зі своєю дружиною — внучкою відомого індіанського вождя — Володимир познайомився 19 років тому в Канаді. Каже, то була доля.
— Зустрів Вероніку, коли прямував на Аляску. Вона працювала фельдшером й виховувала чотирьох дітей. Я спиняв попутку, а вона саме їхала з роботи автомобілем. Підвезла мене на північ, і я попрямував далі. А повертаючись назад, запропонував подорожувати разом. Їй було нелегко, бо довелося залишити малечу на старшу доньку і звільнитися з роботи. Я перервав її стабільність, але так судилося, — поділився чоловік.
Свою любов подружжя порівнює з річками Фрейзер та Томпсон, які протікають біля колишнього дому індіанки: мовляв, їхні води хоча й відрізняються кольорами, але все ж зливаються в одну. За словами Володимира, спочатку його кохана боялася ночувати в джунглях серед жаб і плазунів, утім, згодом звикла. Тож нині пара разом ходить у гірські походи, перетинає болота з крокодилами і навіть ночує серед гієн. До того ж чоловік при цьому завжди босий.
— Я ходжу без взуття і по розпеченому асфальті, і в дощ, і навіть по снігу, бо це нагадує мені дитинство. Так відчуваю контакт із землею. А ранив ноги за 25 років подорожей всього двічі: якось у Гонконзі поліцейські відбили ніготь на великому пальці пістолетом, бо я вимагав повернути незаконно забрані в мене гроші, а ще одного разу, коли вкусив отруйний скорпіон.
Після поранення цією істотою без медичної допомоги до тями прийти важко. Але мандрівник зміг цю недугу подолати самотужки. За його словами, щоб вивести отруту з організму, пив багато чаю, а коли руки і ноги починали німіти, швидко їх розтирав. Нині про цей інцидент туристу нагадує тільки шрам на нозі. Він каже, що за все життя не випив жодної пігулки й ніколи не був у лікаря. Щоб бути здоровими, радить молодим людям більше часу проводити на природі, ну і, звісно, подорожувати, аби не було нудно.
Громадянин світу настільки любить свободу, що, коли я запитала, чи часто він повертаєтеся додому, здивовано відповів: «Та в мене вже 25 років немає дому. Мій дім — це планета. У Вероніки в Америці тільки земля. Ми ні до чого не прив’язані».
Читайте також: Сайт volyn.com.ua у День журналіста влаштував на роботу скандально відомого кореспондента (Фото, відео)
