Екстремал вирішив посидіти на самому краю виступу, щоб отримати максимальну порцію адреналіну.
Сергій Денисюк із Малої Глуші в Норвегії скуштував солодкого оселедця, а в Болівії проїхався дорогою смерті
44-річний волинянин об’їздив пів світу, але жити все одно хоче в Україні
Сергій нині працює в Тернополі регіональним менеджером великої міжнародної компанії з виробництва безалкогольних напоїв. Саме робота і підштовхнула чоловіка до подорожей, про які мріяв з дитинства. Він об’їздив нашу державу від Карпат до Криму, а далі разом із колегами взявся підкорювати закордон.
— Ми хотіли нових емоцій та пригод, тому проблем з організацією не було. Зазвичай, на одну мандрівку ми витрачаємо близько двох тисяч доларів і вирушаємо як мінімум у дві країни на рік. Щоб відчути свободу, пакетних турів не беремо, а просто купуємо квиток, шукаємо житло і самі складаємо маршрут, — ділиться він.
Чоловік каже, вже встиг побувати в Білорусі, Болгарії, Швеції, Угорщині, Австрії, Мексиці, Болівії, Німеччині, Бразилії, Перу, Франції, Об’єднаних Арабських Еміратах, Литві, Молдові, Словаччині, Румунії, Нідерландах, Ісландії, Непалі…
Зазвичай, на одну мандрівку ми витрачаємо близько двох тисяч доларів і вирушаємо як мінімум у дві країни на рік.
— На Еверест не піднімалися, бо на базовий табір потрібно летіти гелікоптером, а це коштує більше чотирьох тисяч доларів. Непал же навчив мене посправжньому цінувати своє життя. Бо там люди мають лише кілька дощок, які називають будинком, і посудин, із яких черпають їжу. А готують її, до речі, на підлозі, — пригадує Сергій.
Волинян каже, що подорожі у стилі «релакс» не для нього, тож на пляжах і в барах ніколи не зависав. Натомість стрибав із парашутом у Тернополі та зі стометрової труби у Львівській області, їздив велосипедом з Єни (Німеччина) до Будапешта, спостерігав за спаленням людей у Непалі, підкорював безліч гірських вершини висотою більше 5 000 метрів і навіть проїхався мотоциклом дорогою смерті в Болівії, яка є однією з найнебезпечніших у світі.
— У деяких людей, які піднімалися з нами в Анди, починалася гірська хвороба. На щастя, ми тоді почувалися добре, тож встигли побачити старовинне гірське місто інків МачуПікчу, найбільше у Південній Америці озеро Тітікака та перший за площею у світі солончак Саларде Уюні. Коли там стояв, складалося враження, що небо тепер — і зверху, і знизу. Неймовірне відчуття, — розповів чоловік.
Дістався волинянин і північної частини Атлантичного океану, в одну з найзагадковіших країн планети — Ісландію. Каже, на чорних пляжах острова був настільки сильний вітер, що «на нього можна було спертися і подрімати». А закінчилася подорож у країну вогню та льоду відпочинком у Блакитній лагуні, де температура води сягає 40 градусів Цельсія.
Підкорила серце мандрівника і Норвегія. Там чоловік скуштував солодкого оселедця і посидів на всесвітньо відомому 700-метровому кам’яному виступі, який називають «Язик троля».
Нині подорожей Сергію дуже не вистачає, адже коронавірус змусив зробити велику паузу. Та вже в серпні чоловік планує гайнути у Західну Європу. А далі — в Камбоджу, Таїланд та В’єтнам. Пори те, що він побачив світ і має можливість переїхати за кордон, Україну полишати не хоче.
— Коли приїжджаю на чужину, можу мимоволі сказати, що я б тут жив, бо відчуваю, що умови набагато комфортніші, ніж у нас. Але я люблю свою землю, мої батьки та друзі живуть тут, тому емігрувати не збираюся, — поділився волинський мандрівник.
Ірина КРАВЧУК
Читайте також: «У кратері активного вулкана — не так уже й страшно»
