«Ну, схожі на мене онуки, так я ж їх рідний дід».
А синочки — викапаний… дідусь!
Банальна схожість онуків на чоловікового батька зруйнувала дві родини. Маринці й на думку не спадало, що таке можливо, але одна помилка, яку зробила її свекруха в молодості, залишила дітей без батька, а її — без чоловіка
Усе почалось після появи старшого синочка. Як тільки свекруха побачила, що дитина — викапаний дід, аж руками сплеснула. Якось недобре подивилась на чоловіка, потім на невістку і лиш процідила: «Ну, ну». Саме з тієї миті вона усіма силами намагалась уникнути товариства сина і невісточки. А якщо вже ті в гості приїздили, робила все, аби відправити кудись чоловіка.
Маринка відчувала оцю незрозумілу неприязнь і недовіру. Не любила дівчина недомовленостей. Одного разу прямо запитала:
— Що не так? Я бачу, що з появою онука ви змінились. Якщо я вас образила, поясніть коли, аби я так більше не робила.
— Не прикидайся тут янголом, — засичала свекруха. — Я на дитину вашу поглянула. і все одразу зрозуміла. Сина навколо пальця обвела — мене не зможеш. Я знаю все. І тобі у цьому домі не раді після того, що ти зробила.
Маринка оторопіла. Овва! Такого вона точно не чекала. А що то все означало? Намагалася з’ясувати — свекруха відмахнулася з такою злобою, що всі запитання відпали самі собою. Ні, то й ні. Жила ж без цієї жінки раніше — й далі житиме.
Коли ж на світ з’явився другий син і теж виявився схожим на дідуся — зчинилась буря. Чоловік не захотів навіть її з дитям забирати додому:
— Хай батько твоїх дітей тебе додому забирає. Я чужих виховувати не збираюсь. Мені мама все розповіла. Я на оленя не схожий.
Я на дитину вашу поглянула — і все одразу зрозуміла. Сина навколо пальця обвела — мене не зможеш. Я знаю все.
За нею батьки приїхали і вже всі разом подалися до винуватиці цих подій, аби з’ясувати, навіщо намовляє на Маринку і що ж, власне, говорить таке.
Вийшов сват. Той узагалі ні слухом ні духом про те, що відбувається. Онука на руки обережно взяв, аж розплакався:
— Що, синочка ще одного дочекався? — мовила свекруха. — А ти? — поглянула на невістку недобре. — Прийшла до коханого вже жити? А мене куди?
Батьки Марини, та й сама вона, здивовано мовчали. Сват поглянув на невістку, а потім на дружину:
— Галю, ти про що? Як ти собі це все уявляєш? Та вона мені як донька! Знайшла до кого приревнувати… Ну схожі на мене онуки, так я ж їх рідний дід!
— Ой, хоч мене за наївну не тримайте! «Рідний дід»… Де? Кому? З якого дива?
Тут уже всі аж присіли. Сват на лиці змінився і пішов на жінку горою.
— Галю, ти думай, що говориш. Думай, жінко!
— Що, не прорахували ви, що ти не рідний тато синові. Закохані все гарненько придумали за нашими спинами, а ось цього не очікували, так? — лементувала свекруха, дивлячись на чоловіка і невістку. — Я ж за тебе вже при надії йшла. Тарас мене покинув, а ти взяв, ні про що не питаючи. Ростив сина чужого і не здогадувався.
Сват зблід і почав осідати. Маринка разом з татом, витираючи сльози, намагалась його до тями привести.
— Галино Семенівно, ви що накоїли? Та ми ніколи з ним. Ніколи… Це його онуки. Мій чоловік — його син. Що ви накоїли?
Свекруха в обличчі змінилась. Тільки зараз вона зрозуміла, що син був таки від чоловіка і вона своїми руками родину зруйнувала.
… Маринка з чоловіком розлучилась. Ота підозра безпідставна стала між ними стіною. Ніби й не було спільно прожитих років. Чужі одне одному і все. Сват з Галиною Семенівною теж розлучились. Ніхто ніяких тестів не робив. Кожен залишився при своїй думці.
А діти ростуть без татка.
Анна КОРОЛЬОВА
Читайте також: Історія для душі: Червона троянда
