Віват переможцям 2021 року – Наталії Балюк і Вірі Блеккер!
Волинські «Оскари» отримали редакторка зі Львова і Матір Тереза з Луцька (Відео)
Сьогодні, у День журналіста України, ми оголошуємо лауреатів престижних нагород від нашої газети
Пише «коротко, сильно і страшно» для будь-якої влади
Премія імені Полікарпа Шафети за кращі публіцистичні твори – Волинська обласна (спільна від редакції нашої газети і місцевої спілки НСЖУ). Але оскільки газета «Волинь-нова» має всеукраїнський статус, то цьогоріч ми вирішили підняти планку премії і вручити наш «Оскар» за кращі публіцистичні твори журналістці, яка пише (тут довелося позичити слів у Максима Горького, котрими він характеризував творчість Василя Стефаника) «коротко, сильно і страшно» для влади, для будь-якої влади – головному редактору львівської газети «Високий замок» Наталії Балюк, колонки якої і цитати багато разів прикрашали шпальти нашої газети.
Вручаючи цю нагороду пані Наталії, ми попросили розповісти, чи мала вона відчуття страху, пишучи критичні публікації, і якою була реакція влади на її гострі публікації?
– Якщо брати до уваги період панування на Львівщині брата Віктора Медведчука – Сергія Медведчука – коли він очолював податкову в часи Кучми (1997 – 2004. – Ред.), то ми пережили і маски-шоу з автоматами в друкарні, і шантаж… – говорить пані Наталія. – Податкова погрожувала нас оштрафувати на мільйон доларів, казали: «Хай ваш редактор (заслужений журналіст України Степан Курпіль, чоловік Наталії Балюк. – Ред.) іде на переговори до Медведчука». Що ми тільки не пережили… В мене цей період відчуття страху не проходило ні на секунду щодня – і при цьому ми писали критичні і негативні матеріали щодо Кучми. І кожного разу, коли виходила така публікація, Степан Володимирович сидів і чекав на дзвінок з «вищих кабінетів» – і часто він був. Але, на щастя, місцева влада намагалася якось амортизувати ці речі…
Після Помаранчевої революції вже настала свобода слова. І потім навіть Янукович нічого не зміг із нею вдіяти, бо, образно кажучи, джина було випущено на волю… Якщо брати теперішню владу, до якої я критично налаштована, то стосунки у нас непрості. Наприклад, багато років «Високий замок» друкував на рекламній основі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації, а з нинішнього року вони розірвали договір. У приватній розмові один із наближених до керівництва сказав, що забрали від нас друк розпоряджень і передали в іншу газету, бо ви написали статтю проти нашого губернатора. Хоча нічого в ній такого образливого не було, ніяких гучних розслідувань, відкриттів. Просто така підколка, в якій у легкій формі було вказано на недоліки…
Податкова погрожувала нас оштрафувати на мільйон доларів, казали: «Хай ваш редактор іде на переговори до Медведчука». Що ми тільки не пережили…
– А що б ви найперше запитали у президента Володимира Зеленського, якби отримали таку можливість?
– «Навіщо це йому?» – усміхається. – Я б могла задати багато питань, але, на жаль, судячи з його відповідей на цих пресконференціях і постановочних інтерв’ю, де сльози заважають говорити, то ніяких відповідей не отримала б…
Розумієте, я люблю брати інтерв’ю в людини, яка мені хоча би чимось була внутрішньо симпатична. На жаль, нинішній президент не викликає у мене таких почуттів. Мені його шкода… (відеоверсію інтерв’ю з Наталією Балюк, в якому ви дізнаєтесь, що до журналістики вона займалася спортивною гімнастикою, як політик Юрій Луценко подарував їй рукавицю з тюрми і про те, чому вона почала вести свій Youtube-канал «Балючі теми», можете переглянути незабаром на нашому сайті volyn.com.ua. – Авт).
А хто став нашими лауреатами у 2020-му, читайте у цій публікації: «Журналістський «Оскар» від «Газети Волинь»: ТійХтоДосліджуєКоридориВлади)».
«Якби не було добрих людей, то світ би загинув…»
А щоб вручити премію «За служіння суспільству» імені Степана Сачука, ми відправилися у резиденцію волинської Матері Терези – так у нашому краї називають виконавчу директорку «Мальтійської служби допомоги» Віру Блеккер, яка разом зі своїм чоловіком Гюнтером Блеккером понад 20 років приходила у домівки волинян, де оселилася біда. На жаль, у 2017-му чуйне серце її Любові життя перестало битися…
«Якби всі, кому Гюнтер Блеккер протягнув у біді руку, прийшли з ним попрощатися, то це були б десятки тисяч волинян», – написала тоді журналістка нашої газети Галина Світліковська. На жаль, жоден із волинських чиновників першого штибу не вклонився людині, яка, по суті, робила їхню роботу, але на волонтерській основі…
На щастя, пані Віра Мефодіївна продовжує сімейну естафету Милосердя – і нині вже 25 років, як «мальтійці» створили у Луцьку планету Добра і щодня творять тут дива. От навіть під час нашої розмови пані Віра на хвилинку відлучилася, бо «прийшла одна жінка, якій після перелому руки потрібен налікотник, а їй після операції дорога кожна копійка…»
– І ваша премія – 4 тисячі гривень – обіцяю, буде направлена у благодійне русло тим, хто цього найбільше потребує.
А я дивлюсь на цю маленьку, худеньку жіночку, яка взяла на свої плечі таку, здавалось би, непосильну роботу, й дивуюся, звідки вона бере сили.
– Коли ви вранці молитеся, що просите у Бога? – запитую.
– Благословення. Для себе і для всіх.
– А хто з вас був добріший: ви – чи пан Гюнтер?
– О, я завжди казала, що він добріший, – сміється. – Я така імпульсивна, а він більш вдумливий. Гюнтер як німець завжди мусив подумати, а тоді зробити. Але він ніколи не проїхав мимо як бачив, що на дорозі стоїть поломана машина, завжди зупинявся і запитував, чи потрібно щось допомогти.
– І ваша премія – 4 тисячі гривень – обіцяю, буде направлена у благодійне русло тим, хто цього найбільше потребує.
– Кажуть, що люди, це руки Бога на землі. Погоджуєтесь із цим твердженням?
– Абсолютно, тому що Бог працює завжди через людину… Якби не було добрих людей, то світ би загинув.
Більше про пані Віру читайте в нашій публікації: «Для нас Віра Мефодіївна – волинська Матір Тереза…».
