НАШ РОБЕРТIНО ЛОРЕТТIВИРIС IЗ БАБУСИНОЇ ПIСНI

Пісеньки мої, пісеньки мої...
Скільки вас умію?
Позбираю в фартушок,
По полі посію.
А як буде добре,
Я вас позбираю,
А як буде кепсько,
То всі потеряю...
(Із пісні Параски Мостики)


Валентина ШТИНЬКО


Ми сидимо на ослінчику у дворі Параски Мойсеївни, гріємось на скупому осінньому сонечку, говоримо “про життя”, а я з тривогою поглядаю на босі ноги моєї співрозмовниці. Нарешті не втримуюся від запитання:
— Бабцю, вам не холодно?
85­річна жінка спочатку навіть не зрозуміла мене, а потім широко посміхнулася беззубим ротом:
— Ви про ноги? Та я все життя, як тільки сніг злізе, боса ходжу аж до нового снігу.
У село Сошичне, що в Камінь­Каширському районі, де народилася і все життя прожила Параска Мостика, нас привело бажання, так би мовити, докопатися до витоків. Бо ж, погодьтеся, не кожного дня розчулена до сліз народна артистка України Ніна Матвієнко піднімається на сцену зі словами:
— Люди добрі, я думала, що після “сонячного хлопчика”, італійця Робертіно Лоретті світ ще довго не народить голосу, який би міг із ним зрівнятися. Тепер в Україні є свій Робертіно Лоретті...
Саме так член поважного журі Ніна Матвієнко прореагувала на конкурсний виступ волинянина Віктора Мостики, онука баби Параски.
Напередодні Дня незалежності України у Міжнародному дитячому центрі “Артек” відбувся конкурс вокалістів­переможців Всеукраїнського телевізійного дитячого конкурсу “Крок до зірок”, який є спільним проектом благодійного фонду “Обдаровані діти України” та Київського національного університету культури і мистецтв. Ось що писала про виступ нашого земляка газета “Сільські вісті”. “Беззаперечним переможцем став шестикласник школи № 13 з міста Ковель Волинської області Віктор Мостика. Він вийшов на сцену й під акомпанемент симфонічного оркестру заспівав українською мовою пісню “О, моє сонце”, яка є перекладеним переспівом відомої італійської “О sole mio!”. Тієї пісні, що сьогодні є в репертуарі всіх провідних тенорів світу.
11­річний хлопчик з Волині чисто взяв найвищі ноти! Це треба було чути, як звучить його голос! Коли він співав, у трибун перехоплювало подих”.
У фіналі Віктору дістався головний трофей змагань — кубок “країни зірок”, який йому вручив ректор Михайло Поплавський, та великий музичний центр із DVD­програвачем. Але найбільшою нагородою хлопцеві, звісно, було шалене “Браво!” трибун. “О, моє сонце!” ще і ще співав на “біс” схвильований переможець, а йому намагалися підспівувати українською діти із різних країн світу.
Коли батько юного співака Валентин Корнилович Мостика зайшов до редакції, щоб розповісти про успіхи свого сина, ми поцікавилися:
— І звідки ж він у вас такий співучий? У кого вдався?
— І я, і дружина любимо пісню, але найбільш співуча — Вікторова бабуся, моя мати, яка живе у селі Сошичне, — відповів він.
Відтак нам конче захотілося познайомитися із співучою бабусею співучого онука.
— Гой, то ви, чуйте, припізнилися, бо які теперка пісні? Баба вже стара, горбата, з палкою, видите, ходить, зубів не має, — самокритично з доброю посмішкою перебирала ношу літ Параска Мойсеївна. — 86­ий вже мені пішов, але бульбу ще копала... А співати — вже голос, чуйте, не той...
А колись було, жодне весілля, жодні сільські посиденьки не обходилися без Парасчиного співу. І де вони у ній, ті пісні, бралися?
Усе життя тяжко працювала коло землі. То льон, то картопля, то до лісу, то прясти­ткати... Каже, стільки того полотна виткала, що стачило б застелити дорогу від порога до цвинтаря. Десятеро діточок народила, восьмеро лиш вижили, — зітхає... Троє синів — воєнних, — бринить у голосі гордість. Один далеко, аж у Мінусінську, в Хабаровському краї, але щороку приїжджає.
А отой, що в Ковелі, Ва­лентин, підполковник запасу, теж добрий голос має, йому б на сцені виступати, але не було за що вчити. То, може, тепер син і за батька, і за бабусю співає...
Запитуємо, чи бачила виступ онука по телевізору, адже перший канал транслював отой гала­концерт із “Артеку”. Виявляється, не бачила, бо восени в селі не до телевізора, роботи повно. Хіба що один раз колись по Волинському телебаченню... Та й нащо їй той телевізор? Онуки як поз’їжджаються, то й на копиці і за столом співають. Уже й 13 правнуків має.
— Щаслива я, чуйте, по дітях і по літах, — раптом широко усміхається Параска Мойсеївна. — Всі діти у мене хороші, добрі. І чоловік у мене добрий був! Нема вже. Я в 17 літ заміж вийшла, а він на сім років старший був. У польській армії служив кавалеристом. А як вернувся, то сватів заслав. Він дуже з бідної сім’ї був, то в приймаки пішов, бо я була багатша.
Параска Мойсеївна веде нас до світлиці й показує великий портрет у вишитому рушнику, де вона, молода, поряд із бравим, красивим вояком у польському мундирі.
— За хорошим мужем жінка молодіє, — чи то наспівує, чи зітхає... — А в мене муж був хороший. Був добрий столяр, усе вмів робити. Скілько він людям добра зробив! Він навіть “чорну болєзнь” умів змовити.
Про дивовижний талант сільського знахаря Корнила ми вже були начувані не від одного сошичненця. А лікував він людей виключно молитвами й травами.
Директор школи Леся Михайлівна Шворак оповіла, як дід Корнило врятував її молодшого сина. Ще вранці у здорового хлопчика піднялася температура, дитина втрачала свідомість, а сільський фельдшер нічим не міг допомогти. Рідні порадили звернутися до діда Корнила.
Дід Корнило саме повернувся із поля і мусив порати господарку.
— Не можу зараз іти до дитини, але ж ти — мати, ходи­но сюди.
Поклав їй руку на голову і почав молитися до усіх святих, усіх церков. Вона молилася разом із ним. Коли повернулася додому, дитина міцно спала. А вночі син прокинувся здоровий і мовив: “Мамо, я хочу їсти!”
Жив Корнило Мостика у вічній роботі й помер у роботі: закопував копець із картоплею... Провести його в останню дорогу прийшли люди із усіх навколишніх сіл... А вона, Параска, залишилась. Бо ще, видать, не всю роботу переробила на цьому світі, не весь ряст витоптала своїми босими ногами, не всі пісні переспівала. Та й до зоряної хвилини онука свого співучого мусила дожити... Пісні, які вона всеньке своє життя сіяла з фартушка у золоті піски рідної землі, повноголосо розкрилилися під високим небом України.