Волинські «Оскари» отримали редакторка зі Львова і Матір Тереза з Луцька (Відео)

Пише «коротко, сильно і страшно» для будь-якої влади

Премія імені Полікарпа Шафети за кращі публіцистичні твори — ​Волинська обласна (спільна від редакції нашої газети і місцевої спілки НСЖУ). Але оскільки «Волинь-нова» має всеукраїнський статус, то цьогоріч ми вирішили підняти планку цієї відзнаки і вручити наш «Оскар» журналістці, яка пише (тут довелося позичити слів у Максима Горького, котрими він характеризував творчість Василя Стефаника) «коротко, сильно і страшно» для влади, для будь-якої влади — ​головному редактору львівської газети «Високий замок» Наталії Балюк, колонки якої і цитати багато разів прикрашали шпальти нашої газети.

Вручаючи цю нагороду пані Наталії, ми попросили розповісти, чи мала вона відчуття страху, пишучи критичні публікації, і якою була реакція влади на її гострі матеріали?

Податкова погрожувала нас оштрафувати на мільйон доларів, казали: «Хай ваш редактор іде на переговори до Медведчука». Що ми тільки не пережили…

— Якщо брати до уваги період панування на Львівщині брата Віктора Медведчука — ​Сергія Медведчука — ​коли він очолював податкову за часів Кучми (1997–2004 роки. — ​Ред.), то ми пережили і маски-шоу з автоматами в друкарні, і шантаж… — ​говорить пані Наталія. — ​Податкова погрожувала нас оштрафувати на мільйон доларів, казали: «Хай ваш редактор (заслужений журналіст України Степан Курпіль, чоловік Наталії Балюк. — ​Ред.) іде на переговори до Медведчука». Що ми тільки не пережили… У мене в цей період відчуття страху не проходило ні на секунду щодня — ​і при цьому ми писали критичні і негативні матеріали щодо Кучми. І кожного разу, коли виходила така публікація, Степан Володимирович сидів і чекав на дзвінок з «вищих кабінетів» — ​і часто він був. Але, на щастя, місцева влада намагалася якось амортизувати ці речі…

 Після Помаранчевої революції вже настала свобода слова. І потім навіть Янукович нічого не зміг із нею вдіяти, бо, образно кажучи, джина було випущено на волю… Якщо брати теперішню владу, до якої я критично налаштована, то стосунки у нас непрості. Наприклад, багато років «Високий замок» друкував на рекламній основі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації, а з нинішнього року вони розірвали договір. У приватній розмові один із наближених до керівництва сказав, що забрали від нас друк розпоряджень і передали в іншу газету, бо «ви написали статтю проти нашого губернатора». Хоча нічого в ній такого образливого не було, ніяких гучних розслідувань, відкриттів. Просто така підколка, в якій у легкій формі було вказано на недоліки…

— А що б ви найперше запитали у Президента Володимира Зеленського, якби отримали таку можливість?

— «Навіщо це йому?» — ​усміхається. — ​Я б могла поставити багато питань, але, на жаль, судячи з його відповідей на цих пресконференціях і постановочних інтерв’ю, де сльози заважають говорити, то ніяких відповідей не отримала б…

Розумієте, я люблю брати інтерв’ю в людини, яка мені хоча би чимось була внутрішньо симпатична. На жаль, нинішній Президент не викликає у мене таких почуттів. Мені його шкода… (відеоверсію інтерв’ю з Наталією Балюк, в якому ви дізнаєтесь, що до журналістики вона займалася спортивною гімнастикою, як політик Юрій Луценко подарував їй рукавицю з тюрми і про те, чому вона почала вести свій Youtube-канал «Балючі теми», можете переглянути незабаром на нашому сайті volyn.com.ua. — ​Авт).

«Якби не було добрих людей, то світ би загинув…»

А щоб вручити премію «За служіння суспільству» імені Степана Сачука, ми відправилися у резиденцію волинської Матері Терези — ​так у нашому краї називають виконавчу директорку «Мальтійської служби допомоги» Віру Блеккер, яка разом зі своїм чоловіком Гюнтером Блеккером понад 20 років приходила у домівки волинян, де оселилася біда. На жаль, у 2017-му чуйне серце її Любові життя перестало битися…

«Якби всі, кому Гюнтер Блеккер протягнув у біді руку, прийшли з ним попрощатися, то це були б десятки тисяч волинян», — ​написала тоді журналістка нашої газети Галина Світліковська. На жаль, жоден із волинських чиновників першого штибу не вклонився людині, яка, по суті, робила їхню роботу, але на волонтерській основі…

І ваша премія — ​4 тисячі гривень — ​обіцяю, буде направлена у благодійне русло тим, хто цього найбільше потребує.

На щастя, Віра Мефодіївна продовжує сімейну естафету Милосердя — ​і нині вже 25 років, як «мальтійці» створили у Луцьку планету Добра, і щодня творять тут дива. От навіть під час нашої розмови пані Віра на хвилинку відлучилася, бо «прийшла одна жінка, якій після перелому руки потрібен налікотник, а їй після операції дорога кожна копійка…»

— І ваша премія — ​4 тисячі гривень — ​обіцяю, — говорить пані Блеккер, — буде направлена у благодійне русло тим, хто цього найбільше потребує.

А я дивлюсь на цю маленьку, худеньку жіночку, яка взяла на свої плечі таку, здавалось би, непосильну роботу, й дивуюся, звідки вона бере сили. Тому й запитую:

— Коли ви вранці молитеся, що просите у Бога? 

— Благословення. Для себе і для всіх.

— А хто із вас був добріший: ви чи пан Гюнтер?

— О, я завжди казала, що він добріший, — ​сміється. — ​Я така імпульсивна, а він більш вдумливий. Гюнтер як німець завжди мусив подумати, а тоді зробити. Але він ніколи не проїхав мимо, як бачив, що на дорозі стоїть поламана машина, завжди зупинявся і запитував, чи потрібно чимось допомогти.

— Кажуть, що люди — ​це руки Бога на Землі. Погоджуєтесь із цим твердженням?

— Абсолютно, тому що Бог працює завжди через людину… Якби не було добрих людей, то світ би загинув.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь-нова».

Читайте у нас також: Волинська рефері стала першою українкою з відзнакою Міжнародної боксерської асоціації​.