Минуло 30 літ і три роки – час нагадати Європі, як козаки у футбол грали!
Серця сотень мільйонів уболівальників уже б’ються у пришвидшеному ритмі. В холодильниках заготовлений улюблений пінний напій. На екранах телевізорів протерто найменші порохи. Адже на порозі велике свято – завтра, 11 червня, стартує Чемпіонат Європи з футболу 2020 року, або ж просто Євро-2020!
Чому не Євро 2021? Бо насправді цей турнір мав відбутися ще торік, проте був відкладений через оту кляту коронавірусну заразу. Ну а назву вирішили не змінювати. До речі, літні Олімпійські ігри, які відбуватимуться в Японії у липні-серпні, також увійдуть в історію як Токіо 2020.
Але що нам до тієї назви? Головне, що у фінальній частині Євро братиме участь Національна збірна України! До речі, вже втретє у своїй історії.
Дебютували ми на домашньому Євро 2012. Тоді на груповому етапі обіграли у Києві Швецію (пам’ятний дубль Шевченка у відповідь на гол Ібрагімовича!). А потім двічі «всуху» програли у Донецьку (це ж треба було так вчудити з місцем проведення матчів нашої збірної на догоду Ахметову з Януковичем!) французам та англійцям… На тому турнір для нашої збірної і завершився.
Згодом ми зуміли пробитися на наступний ЧЄ — Євро 2016. Щоправда, інакше як ганьбою тодішній виступ «тризубих» не назвеш. Ми програли всі три поєдинки в групі — Німеччині, Польщі та Північній Ірландії, не спромігшись навіть забити жодного м’яча (тож оті два «прощальні» голи Шевченка у ворота шведів на «Олімпійському» досі лишаються єдиними забитими збірною України на європейських першостях).
По правді сказати, на Євро 2020 ми також їдемо далеко не в статусі фаворитів (такими, на думку букмекерів, вважаються французи, англійці, бельгійці, іспанці, португальці та німці). Хоча виходити з групи, де нашими суперниками будуть Нідерланди, Австрія та Північна Македонія, ми таки майже зобов’язані! Бо «взувати» австріяків можна (це збірна приблизно однакового з нами рівня), північних македонців — треба (букмекери вважають їх абсолютними аутсайдерами з-поміж усіх учасників турніру!). Ну а Нідерланди — то, звісно, Нідерланди! Хоча й тут можна згадати історію 33-річної давнини…
До того ж саме на чемпіонатах Європи футбольні боги бувають ще й якими жартівниками, шиючи у дурні всіляких букмекерів та прогнозистів. Згадаймо сенсаційного тріумфатора Євро 1992 — збірну Данії. Або ж несусвітнє золото збірної Греції на Євро 2004…
Чемпіонат Європи з футболу 1988-го. У фінальній частині тоді брали участь лише вісім збірних (на Євро 2020, як і на Євро 2016, буде втричі більше — 24!). Проте й у когорту цих восьми обраних пробилася збірна СРСР. Ну, як «збірна СРСР»: взяли 11 футболістів київського «Динамо», гравця тоді ще дніпропетровського «Дніпра» Івана Вишневського, вихованця закарпатського футболу (ексгравця ужгородської «Говерли», чернівецької «Буковини» та одеського «Чорноморця» — але на той момент уже футболіста московського «Спартака») Віктора Пасулька й роздали їм футболки з гербом «єдінава і магучєва». В заявку, щоправда, треба було включити не 13, а 20 футболістів — тож ще сімох гравців довелося добрати із представників інших народів неозорого СРСР (більшості з них була завідомо відведена «почесна роль» статистів-прогрівачів лави запасних). Ну а тренував ту «союзну збірну» такий собі ВВЛ — той самий легендарний українець Валерій Васильович Лобановський із того самого київського «Динамо».
І ось у груповому раунді на Євро 1988 та «СРСР» здолала Нідерланди 1:0, зіграла внічию з Ірландією (1:1) та «взула» Англію (3:1). Вийшовши у півфінал з першого місця, наші (тобто, українці) не помітили там Італію (2:0).
А ось у фіналі команду Лобановського (смішно казати «збірну СРСР») доля знову звела з тими ж таки, нещодавно лупленими, Нідерландами. На жаль, 25 червня 1988-го у Мюнхені сталося те, що сталося, — таки нічогенька команда Рональда Кумана, Франка Райкарда, Рууда Гулліта та Марко Ван Бастена взяла реванш за нещодавню поразку і виборола золото.
Читайте також: Волинянка здобула іменну ліцензію на Олімпійські ігри у Токіо на Чемпіонаті світу з дзюдо (Фото)
33 роки потому срібло Чемпіонату Європи (якби раптом цьогоріч вдалося повторити результат, здобутий на ЧЄ 1988) нам, мабуть, теж здалося б гіркуватим — бо ж таки не золото… А якщо серйозно, то навіть потрапляння збірної України на Євро 2020 у півфінал сприймалося б нами як грандіозний успіх, а футбольним світом — як величезна сенсація.
Ну а там — у поки намріяному півфіналі — ми б таки трохи поборюкалися! До того ж саме на чемпіонатах Європи футбольні боги бувають ще й якими жартівниками, шиючи у дурні всіляких букмекерів та прогнозистів. Згадаймо сенсаційного тріумфатора Євро 1992 — збірну Данії. Або ж несусвітнє золото збірної Греції на Євро 2004…
