Невгамовні опановують себе ліпше, коли є «правильне батьківське ігнорування».
Що робити, коли дитина грубіянить: поради досвідченої мами
У відповідь на зухвалість свого чада батьки часто вигукують: «Як ти смієш зі мною так розмовляти?!». Навзамін чуємо щось, що розпалює ще більше. Крапку у таких ситуаціях можна ставити, але інакше
Сваритися з дитиною, яка вважає себе дорослою, — дуже нервова справа. Але, хай як би хотілося обійти гострі кути, уникнути сутичок зовсім майже неможливо. Принаймні у мене з моїми чадами більш чи менш бурхливі сварки були, зникали в міру підростання одного й народжувалися знову, коли у підлітковий вік входила наступна дитина. Якось так виходить, що навіть звичайна фраза «Зроби те-то» може викликати непорозуміння.
Пригадую, як син обурився, що промовила її наказовим тоном. О так, я забула, що переді мною надчутлива істота з найкрихкішої порцеляни у світі, або ж його величність — підліток. Але слово ж не горобець: реакція на «наказ» — як вибух вулкана, й поки я розібралася (сердито), у чому ж річ, ми обоє трохи встигли наламати дров. (Це був один із тих моментів, коли жодна з дуже цінних порад для мам — «порахуй до 5», «опануй себе й вийди з кімнати», «повернемось до цього, як заспокоїшся» — не встигла «увімкнутися»). Отож, що робити, коли, як у білий день, ясно, що дитина розлютилася й дуже хоче насолити батькам, тож з усіх можливих слів підбирає найпекучіші? (Не забуваймо, наші діти нас знають, як облуплених, і можуть бути жорстокими маніпуляторами).
Фахівці радять, що все, промовлене ними не по суті конфлікту, треба ігнорувати. Хай як це важко.
Фахівці радять, що все, промовлене ними не по суті конфлікту, треба ігнорувати. Хай як це важко. Тобто поширена реакція батьків, що, мовляв, ти не маєш права зі мною таким тоном розмовляти, — даремна, бо не дієва. Дитина дає собі це право сама, і її ще більше сердить, що у розпал сварки молодшому вказують на його місце, на якому вже затісно.
А наша ж мета — не довести з’ясування стосунків до найвищої точки, а зупинити це настільки раніше, наскільки це можливо. Кетрін Перлман, американська психотерапевтка, яка зуби з’їла на темі «правильне батьківське ігнорування», навчає мам і тат використовувати саме цей метод. Каже, що він найшвидше «змушує» дитину припинити діймати дорослого вибухами неконтрольованого гніву. «Ненавиджу тебе!» — гукає підліток.
При цьому він так не думає — «кричать» його емоції. Тож Перлман у книзі «Ігноруйте» радить у відповідь… мовчати. А як дитина вгомониться, тоді уже можна налагоджувати з нею контакт, озвучуючи, що вона відчуває: «Я бачу, що ти дуже злишся».
Чи виходить це практикувати? Так, коли вдається спостерігати за усім наче збоку. Ще один корисний прийом — уявляти, що твоя дитина на років 5 молодша, аніж насправді. Нас часто збиває, що чадо зростом «уже маму переганяє» й має дорослі судження. Але зовнішня оболонка різниться від «серединки»: самоконтроль ще на стадії формування… І це питання фізіології, дозрівання мозку.
Читайте також: Що чує дитина
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
