А ви знали, що в під’їзді київської багатоповерхівки є «Версаль»?

Справді, здогадатися, що на фото не музей, а звичайний під’їзд, непросто: скрізь ліпнина з «позолотою», скульптури, колони та картини в товстелезних рамках.

Володимир Васильович задоволено розповідає, що ще в дитинстві мріяв жити в музеї, поміж середньовічної розкоші. Згодом, уже дорослим, хотів вступити на історичний факультет університету. Та, на жаль, доля склалася інакше. Тож тепер вирішив хоч у такий спосіб втілити свої нездійснені мрії. І дуже радіє, коли його творчість подобається людям. Згадує, як чув, що одна дівчина казала подрузі: «Виставлю фото звідси у фейсбук і підпишу, що це я у Версалі».

 «Коли в часи правління «Карабаса» Черновецького пішла «мода» заварювати сміттєпроводи, я вирішив перетворити майданчик біля нього на «хатинку тата Карло». Для цього змайстрував тут стилізований старовинний камін, за яким у казці про Буратіно мали бути двері, що відмикалися золотим ключиком. Місцевим дітлахам сподобалася моя затія, — ​розповідає пан Чайка. — ​Коли вони підросли, я демонтував камін і зробив сміттєпровід у вигляді античної колони з атлантами, яка впирається в «небо» з ангелами і сонцем, — ​із гордістю показує майстер свій шедевр, біля якого в горщиках ростуть троянди. — ​Сусіди навіть соромляться викидати сюди відходи і виносять їх на вулицю».

Стіни під’їзду пенсіонер прикрасив картинами французького художника Нікола Ланкре «Танці біля фонтана», роботами невідомого автора «Уроки зваблення», «Уроки танців», «Уроки музики» та портретами відомих жінок ХVII — ​ХVIII століть, адже він дуже любить історію, мистецтво і літературу того періоду. Усі репродукції панові Володимиру скачувала з інтернету й роздруковувала на принтері донька. Картини чоловік помістив у різьблені рамки, виготовлені власноруч.

А в 1997 році я пережив клінічну смерть. З того часу хотілося встигнути зробити щось гарне, незвичайне для людей і для себе.

У роботі дизайнер-аматор використовує гіпс, декоративні фарби, фотошпалери та фарфорові статуетки радянських часів.

«Я працював майстром у столичному метрополітені, потім перейшов у депо на Оболоні й займався ремонтом будівель. Там познайомився з чудовим маляром Віктором Чемерисом, який був фахівцем цієї справи і прикрасив не одне приміщення. Саме він показав мені, як робити різні фігури. Коли Віктор вийшов на пенсію, то подарував мені свої форми для відливання ліпнини, — ​згадує Володимир Васильович. — ​А в 1997 році я пережив клінічну смерть. З того часу хотілося встигнути зробити щось гарне, незвичайне для людей і для себе. Дехто каже, що працюю у стилі бароко, але я не згоден — ​це просто мій стиль. Я часто переробляю, коли щось не до душі. Наприклад, стелю на сьомому поверсі — ​аж чотири рази, поки вона мені сподобалася».

 Син Андрій, який інколи допомагає батькові, жартома називає його стиль «райдужне бароко». Він зізнався, що пан Володимир хотів зробити щось подібне й у квартирі, але на сімейній раді тата вдалося відмовити від цієї затії. Не розділяє творчого ентузіазму чоловіка й дружина — через те, що всі матеріали він купує за власні кошти.

Читайте також: «Скотство» на «1+1»: реакції соцмереж на етер «Права на владу»

«Мені пропонували гроші на фарби та гіпс, але я відмовляюсь їх брати, бо то вже наче стаєш якимсь

ремісником, а я працюю для душі і під настрій, — ​каже пенсіонер. — ​Усе закуповую і роблю за власний кошт, хоча зараз це стало важче, бо ціни зросли, а пенсія невелика. Та якщо Бог дасть здоров’я і натхнення, то, можливо, й далі прикрашатиму».

Однак поки що Володимир Чайка оздобив так лише кілька поверхів під’їзду і був змушений все ж припинити роботу. Адже не всім мешканцям припав до душі ремонт сусіда-дивака. Дехто називає його «пшонка стайл» та порівнює під’їзд із маєтком ексгенпрокурора України.

За матеріалами umoloda.kiev.ua, shotam.info, his.ua.

Ольга ВЕКЕРИК