Для маленьких вихованців закладу День вишиванки перетворився на цікаве, захоплююче свято.
У цьому домі вже тисяча маленьких волинян вперше відчули, що таке батьківське тепло
Чотирирічна Марічка з великими карими очима та її рідна трирічна сестричка–білявка Віка (імена змінені) родом із Камінь–Каширського району. Діти рано подорослішали, і тільки зовсім недавно почали гратися й усміхатися. Це сталося тоді, як пів року тому сестри потрапили в комунальну установу «Волинський обласний центр соціально–психологічної реабілітації дітей» у Ковелі. Дівчатка допитливі й уважні, багато розповідають про своє захоплення малюванням. Про батьків – алкоголіків-наркоманів — майже не згадують… Близнюків Миколку й Андрійка з колишнього Рожищенського району доставили сюди працівники поліції. Мама, яка не просихала від оковитої і займалася бродяжництвом, скрізь возила хлопчиків із собою. Діти пропускали школу, про підготовку уроків навіть не йшлося. Бідолахи недоїдали, були недоглянутими… Подібних історій тут можна почути чимало. Дітей, які перебувають у центрі, називають знедоленими, бо переважно це або справжні сироти, або сироти при живих батьках, позбавлених батьківських прав
«Волинський обласний центр соціально–психологічної реабілітації дітей» — заклад соціального типу, створений для тривалого (стаціонарного) перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги. У центрі обладнано навчальний клас для підготовки домашніх завдань та проведення занять із учнями. Велика увага приділяється найменшим вихованцям, які потребують не лише психологічної підтримки, а й допомоги у формуванні елементарних життєвих навичок.
— Зараз у нас є 43 дитини під цілодобовим наглядом медичних та інших працівників, — розповіла директор Галина Йовик. — Усього за час існування установи соціальний захист отримали близько 1000 дітей. Тут вони мають можливість не лише жити і навчатися, а й відвідувати позашкільні заняття, брати участь у різноманітних виховних заходах.
У закладі намагаються розвивати мистецькі здібності й таланти вихованців: проводять музичні заняття, святкові ранки в естетично облаштованому залі. Є також кімната дитячої творчості, в якій малюки можливо вперше у житті пробують малювати, робити аплікації, ліпити, знайомляться зі світом квілінгу та оригамі. Створений клуб «Домовичок», у якому кожен має змогу навчитись куховарити, прати свої речі, майструвати тощо. Його вихованці дуже люблять майстер–класи, особливо кулінарні — випікання імбирного печива, приготування піци, різноманітних бутербродів. Цікавлять їх також заняття з писанкарства, гончарства, виготовлення ляльок–мотанок, різдвяних віночків.
Усього за час існування установи соціальний захист отримали близько 1000 дітей.
Левову частку цієї роботи виконує методист Наталія Кондратович. Пані Наталія розповідає, що в центрі розроблено сім проєктів, у тому числі про природу, здоров’я, доброту, а в методкабінеті зібрано чимало матеріалу, підготовлені спеціальні посібники, з допомогою яких проводяться заняття. Вільний час заповнюють пізнавальними, цікавими походами, поїздками у село Колодяжне, Почаївський і Зимненський монастирі, Карпати. Інколи бувають у дитячих розважальних центрах міст Луцька та Ковеля. В колективі вважають: їхні підопічні повинні відчувати, що про них дбають не гірше, ніж про тих, хто виховується у рідній сім’ї.
Коли б не спонсори, то не відомо, як би виживали
Завдяки благодійникам у центрі було облаштовано кабінет дошкільного виховання. Для фізичного розвитку та здоров’я дітей у 2019 році за допомогою спонсорів та співпраці з фондом «Позитивна взаємодія» великий спортивний зал забезпечено необхідним інвентарем. У вільний час вихованці мають можливість займатися у тренажерному залі, на сучасних ігровому та спортивному майданчиках.
Як розповіла директорка Галина Йовик, їхній колектив, який налічує 36 працівників, робить усе, аби діти жили в гарних, наближених до домашніх, умовах. Але не все в їхніх силах. Держава фінансує лише захищені статті — заробітну плату та енергоносії. Оскільки центр є комунальною установою Волинської обласної ради, то її підтримка, звісно, відчувається. Але з огляду на ситуацію з наповненням бюджету і з великою кількістю закладів, від яких відмовився Київ, на все коштів не вистачає.
— Якби не спонсори, то було б непросто, — зазначає директор. — Ми щиро вдячні за регулярну безкорисливу допомогу районній і міській владі, фірмі «Верес», багатьох іншим. Цінуємо й тих, хто підтримує добрим словом, порадою. Є чимало благодійників, які не хочуть себе називати, вважаючи, що добро не треба виставляти напоказ. За останні сім місяців ми отримали необхідне обладнання, техніку, меблі — загалом майже на пів мільйона гривень.
Два комп’ютери, посудомийна машина, пилосос, матраци, подушки, покривала, мийні засоби — далеко не повний перелік речей, які останнім часом з’явилися у центрі. І, головне, що це не одноразова акція, а систематичні постійні жести доброї волі небайдужих людей. Галина Володимирівна зазначила, що серед таких — одна з жінок, яка втратила сина, і тепер щомісяця приходить до діток із великим пакетом солодощів та фруктів…
Фортепіано від Ніфонта
Коли заговорили про пріоритетні потреби, то мої співрозмовниці в один голос сказали:
— Нам конче потрібен автомобіль. «Газель», яка числиться за установою з 2006 року, давно своє відбігала. Адже часто доводиться возити діток на медогляд, плановий прийом до лікаря. Зрештою, навіть на деякі екскурсії ми могли б виїжджати власним транспортом, аби їх здешевити.
Однак на черзі — вуличний спортивний майданчик. Чекають діти, особливо старші дівчатка, на сучасне баскетбольне поле. Дякують відомому тренеру Віталію Кварцяному за подаровані футбольні м’ячі.
А ще мої співрозмовниці висловили побажання кращої співпраці із обласною Службою у справах дітей, яка дає погодження на їхнє влаштування у центр.
Читайте також у нас: У Камінь-Каширському районі є села, де буде по два перших класи.
І директорка, і методистка з великим задоволенням показують кабінети для занять, кімнати для проживання. Скрізь помітна дбайлива рука господаря. Не без гордості демонструють цінну і пам’ятну річ — фортепіано, подароване свого часу владикою Ніфонтом. На свята тут лунає «жива» музика. Увагу привернули і нові плазмові телевізори — теж презенти спонсорів. Але потребують заміни на кращі — сучасніші й зручніші — меблі в спальнях. Може, зголосяться небайдужі…
— Пошук спонсорів — це безперервний процес. Бо з кожним днем життя йде вперед, висуває нові вимоги. Не хочемо, щоб наші діти були в чомусь обділені, — каже на завершення розмови Галина Йовик.
А я би лише доповнила: для таких діток держава в першу чергу повинна знаходити кошти. Бо вони — наше майбутнє, яке має бути для них щасливим і благополучним.
