За два дні енкаведисти розстріляли у Луцькій тюрмі до 4 тисяч в’язнів

Вранці 22 червня 1941 року німецькі літаки атакували Луцьк. Перші бомби впали на територію тюрми, одна з яких розірвалася біля північно­західного кута центрального корпусу будівлі. З цих вибухів для нашого міста почалася війна. Німецькі війська стрімко наближалися, і НКВС видав наказ ліквідувати бранців без суду і слідства.

Розстріл проходив на західному і східному подвір’ях в’язниці. За винятком декількох осіб усі в’язні загинули. Уцілілих енкаведисти заставили розширювати і поглиблювати воронки від авіабомб та копати нові ями, а потім скидати туди тіла. У джерелах вказують різну кількість жертв: від 1 до 4 тисяч чоловік, які були поховані в чотирьох могилах.

 Розстріл проходив на західному і східному подвір’ях в’язниці. За винятком декількох осіб усі в’язні загинули. Уцілілих енкаведисти заставили розширювати і поглиблювати воронки від авіабомб та копати нові ями, а потім скидати туди тіла.

У липні того року громадськість міста вшанувала пам’ять загиблих, на братських захороненнях встановили хрести. Після 1944 року могили зрівняли із землею і заасфальтували. У такий спосіб на багато наступних десятиліть поховали правду про жахливу подію, яка тут відбулася. Лише з уст в уста передавали інформацію про могили.

У 2009 році місця захоронення шукало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно­визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля». На жаль, дослідження не дали позитивного результату.

Тож питання щодо локалізації братських могил розстріляних в’язнів у Луцькій тюрмі залишилося відкритим. Та й чи збереглися вони? Відповісти однозначно було неможливо. Адже у післявоєнний час у Старомі місті йшло будівництво. Також було припущення, що за розпорядженням кадебістів останки з могил таємно вивезли в невідомому напрямку.

Однак автор неодноразово висловлював думку про необхідність продовження пошукових робіт. І ось п’ять років потому вдалось зняти «гриф секретності». В серпні 2016­го на вулиці Кафедральній, 16 (біля колишньої Луцької в’язниці) розпочали роботи з благоустрою проїжджої частини. Відтак було організовано пошук, закладено всього лиш дві розвідкові траншеї. Але в результаті виявили місце із масовими залишками людських останків. За всіма ознаками це була одна із поховальних ям розстріляних органами НКВС в’язнів у червні 1941­го.

У наступному році вже за допомогою працівників комунального підприємства «Доля» було уточнено та зафіксовано межі масового захоронення; проведено судово­медичну експертизу та ідентифікацію останків.

Отже, після довгих років пошуків біля північної стіни колишньої Луцької в’язниці було виявлено масове захоронення (110 осіб). Характер поховання, а також супровідний матеріал переконливо засвідчив, що загиблі — ​цивільні різних соціальних груп, які були в’язнями і яких стратили 23–24 червня 1941 року. Місцезнаходження останків дало змогу інтерпретувати його як братську могилу «… під самою тюрмою» (за спогадами очевидців). Це також спростувало думку, що поховання було знищене у післявоєнний час кагебістами.

Читайте також у нас: Бабин Яр: неприпустимо, щоб пам’ять про нього формували в країні-агресорі​.

Треба відзначити, що в червні 1941­го розстріли проходили в багатьох західноукраїнських містах, зокрема у Львові, де в наш час створено музей­меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Він діє у будівлі, де розміщувалися каральні органи трьох окупаційних влад: польської, радянської та німецької. Це перший в Україні музей­в’язниця. Було б справедливо, щоб і в Луцьку був свій музей «Тюрма на вулиці Бригідківській». 

Юрій МАЗУРИК,
археолог, історик.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.