Шість років тому українці під «Плине кача…» поховали дитину героя.
Коли в Харкові почали з’являтися прапори і написи «ХНР», Даня з друзями замальовували їх жовто-синіми фарбами…
27 квітня Данилові Дідіку, який загинув під час теракту в рідному місті, могло б виповнитися 22. Втім, «рускій мір» не дав йому такого шансу
У сім’ї Дідіків росло двоє дітей — Данило і Ніка. Хлопець старший. Він міг бути нині забезпеченим громадянином Європейського Союзу, втім зробив інший вибір…
2002-го родина переїхала до Ганновера (Німеччина), але син захотів жити в Україні, тому харків’яни повернулися на Батьківщину. Даня навчався у школі, займався плаванням, вільною боротьбою, дзюдо, самбо, грав у дитячій футбольній команді. Як відомо, харківські фанати — здебільшого патріотичні юнаки та дівчата. Данило був одним із них. У тривожному 2014-му він виступив на захист єдності та незалежності держави, брав участь у всіх акціях за цілісність України. 21 лютого 2015 року юний патріот заплатив за свою позицію життям: загинув від вибуху міни під час Ходи Гідності.
«У той день він сказав, що зустрінеться з другом. Так і було, але потім вони пішли на мітинг. Даня розповідав нам про свою участь у подібних заходах уже після того, як вони пройшли, — адже розумів, як мама і тато хвилюються за нього. Син був справжнім патріотом. Коли в Харкові почали з’являтися прапори і написи «ХНР» (так звана «Харківська народна республіка»), він із друзями замальовували їх жовто-синіми фарбами», — пригадував батько хлопчика Андрій Дідік.
Могильний хрест з ім’ям десятикласника на фоні українських стягів виглядав дуже страшно.
У день теракту Данило рухався на початку колони. Натовп не пройшов і ста метрів, як прогримів вибух. Хлопчик отримав тяжкі поранення. Наступного дня, 23 лютого, помер у лікарні.
«Я бачив, як його везли на МРТ, але в реанімацію мене не пустили, бо там був карантин. Дозволили зайти пізніше, коли у сина зупинилося серце. Потім, коли ходив забирати результати розтину, судмедексперт сказала: «Вибачте, я маю вам це розказати», — і заплакала. Один з осколків пройшов наскрізь і роздробив кістку на малесенькі уламки, які фактично неможливо було дістати», — розповів батько загиблого.
Поки дивилася відео з похорону, підрахувала, що нині Даня був би старший за мене всього на два роки. Однак у той день під «Плине кача…» ховали дитину. Могильний хрест з ім’ям десятикласника на фоні українських стягів виглядав дуже страшно.
«Він прожив мало, але його смерть напевно не випадкова. Віримо, що Господь буде милосердним і подарує нам те, за що поліг цей хлопець, — мир. Хоронити дітей неприродно, тому я лише процитую слова з Євангелія: у Бога нема смерті, у Бога всі живі», — ці слова промовив священник на прощанні з Данилом у церкві, де його колись й охрестили.
Загибель юного харків’янина змусила багатьох його ровесників задуматися про події в Україні, змінити або й сформувати своє бачення російсько-української війни. Діти влаштовували флешмоби й різноманітні акції на честь Данила.
А нині на знак пам’яті про хлопця організовують спортивні турніри. Його іменем хочуть назвати рідний навчальний заклад, але тут не все так просто. Міська рада відмовляється ухвалювати це рішення, бо «не бажає робити зі школи цвинтар». Зрозуміло, що ця аргументація не витримує жодної критики. Вочевидь, Харковом керують люди, які більше співчувають не українським героям, а тим, хто у лютому 2015-го закладав вибухівку у центрі міста…
Ірина КРАВЧУК
Читайте також: Євро-2020: Італія втретє поспіль виграє і чекає в 1/8 фіналу Україну? (Відео).
