«Я молилася за тебе…»

…Галина з Катею колись подругами були, хоч вони й зовсім різні. Катя — ​приязна до всіх, розумничка і красуня. Галя — ​мовчазна, сердилася й ображалася з будь-якого приводу. Дівчата, бувало, сперечалися, навіть гнівалися одна на одну, але дружили.

Навчання давалося Каті легко. А Галя школу «мучила». Благо, в подруги можна було списати домашнє завдання і на контрольній підглянути.

У випускному класі в Катю закохався Яким. Був старший за неї на «цілих» п’ять років. Галя переконувала подругу, що залицяльник «старий». Але Каті Яким подобався. Симпатичний, добрий. На фельдшера вчився. Дівчина й собі після школи вирішила в медичне училище податися, аби бути ближче до коханого.

Знала б вона, як Галю заздрість поїдом їла. Хлопець їй також подобався. Та, крім «Привіт, Галино», їй більше нічого не діставалося.

…Отримавши диплом, Яким запропонував Каті побратися. Щаслива, розповіла новину подрузі.

— Може, ти спершу медучилище закінчила б, а тоді до шлюбу йшла, — «радила» Галя. — ​Бо хіба після заміжжя про навчання будеш думати?

Катя сприйняла це як жарт.

На весіллі Галя за дружку була. Так пекло, так муляло її Катине щастя. Не співати й танцювати — ​плакати хотілося.

…Якось Галина зізналася Каті, що має нареченого. Заміж кличе.

— І ти мовчала?! Хто ж він?

— Нічого цікавого. Живе в селі неподалік від нашого містечка. Водієм на молокозавод влаштувався. На роботі й познайомились.

— То приходь у вихідні зі своїм хлопцем до нас у гості.

Орест видався Каті трохи колючим. А ще зауважила: випити мастак. Вагалася, поділитися своїми думками з Галею чи ні. Вирішила не втручатися. Може, їй так здалося. Адже вперше його побачила.

Галина з Орестом влаштували вечірку. Наречений трохи перебрав, поскандалив із Галиним батьком, навіть до бійки брався. Гості почали розходитися. Катя розраджувала подругу: мовляв, усяке трапляється.

Галя Ореста не кохала. А заміж вийшла, щоб у дівках не сидіти. І щоб у неї, як і в Каті, чоловік був.

Невдовзі після заміжжя Галя народила доньку. Згодом ще одну. А в Каті з Якимом дітей не було. «Хоч у чомусь тобі, подруго, не пощастило», — ​мстиво торжествувала Галя.

Орест дружиною та дітьми не переймався. Після роботи — телевізор. У вихідні — ​товариші, риболовля, пиво. Подейкували, що й з чужими жінками «наліво» їздив.

…Каті не терпілося поділитися новиною з подругою: вона вагітна. Яким такий щасливий!

Галя слухала мовчки. А потім підкотила рукава й показала синці на руці. Виявляється, Орест, коли вип’є, дружину тлумить. І це вже не вперше.

— Вижену його. А дітям якось дам раду. Батьки допоможуть. І, звісно, хай аліменти платить.

— Може, одумається. Поговори з ним.

— Коханка в нього завелася. Не знаю, правда, котра за рахунком. Тож нема з ким розмовляти. Такі не каються.

Катя народжувала первістка, а Галя розлучалася з чоловіком.

…Катерина подругу шкодувала. Приносила дівчатам гостинці. Допомагала матеріально — ​Галина завжди скаржилася на скруту: мовляв, на молокозаводі простим працівникам щедро не платять.

Доньки ласки від Галини не бачили. Свою злість за розхристане життя зганяла на них. Особливо діставалося старшій. Може, через те сестри між собою не ладили.

…Максимові йшов п’ятий рік, коли не стало Каті. За кілька місяців згоріла, мов свічка. Яким був сам не свій, до тями не міг прийти. Максим тулився до тата, уві сні кликав маму…

Якимові допомагали глядіти сина батьки — його та покійної дружини. І Галина заходила. Запитувала, чим може підсобити. Казала приводити Максима до неї. Дівчата приглянуть. Та й вона, коли не на роботі. Насправді ж не з доброти душевної співчувала. Яким — ​удівець. Може, це її шанс, гадала.

Він сприймав її турботу з вдячністю. А Галина злостилася, що бачить у ній лише Катину подругу…

Якось жінка заскочила до Якима, коли Максима не було вдома. Розмову почала, мовляв, тяжко самому, молодий ще…

— Женитися тобі треба, Якиме. Каті не повернеш, а життя минає.

— Я її досі кохаю. Розумієш?

— А мене… мене міг би покохати? — ​вирвалося в Галини. — ​Я Максимові за маму була б…

— Галю, у нього одна мама… Він так схожий на Катю.

Запитання про кохання проігнорував. Тоді й зненавиділа Галина Якимового сина. Але й далі заходила до Якима, не втрачала надії, що він все-таки зверне на неї увагу…

…Минув час. Галинині доньки рано вийшли заміж. І обидві забралися з дому. Галя ставала чим старшою — ​тим злішою.

Якось Максим зайшов до тітки Галі й почув сварку між нею та старшою донькою. Та дорікала матері, наче вона чогось більше дала молодшій сестрі. Галина зірвалася на крик:

— Я все життя на вас гарувала! Ви між собою жеретеся, мов пси. Якщо нічого не треба, навіть голови до мене не покажете. Вмерла б, і ніхто не знав би.

— Ти ж за дядьком Якимом сохнеш. От і живіть разом.

— Живіть… Може, й жили б, якби не Максим. Він писком в Катьку вдався. А Якима перемкнуло на ній. Втруїти того хлопчиська, чи що?! Я колись казала Якимові, що можу за матір малому стати. А він… Ненавиджу Максима! Хай би він здох! І Катьку ненавиджу!..

Максима від почутого холодом обдало. Подався геть. Батькові не сказав нічого. Але тепер тітки Галі остерігався. І зрозумів її часті до них візити. Вони були не в пам’ять про дружбу з мамою. Зла любов у тітки Галі…

…Максим став лікарем. Яким гордився сином. Лише сумував, що той живе тепер в обласному центрі. Там робота. Сім’я. Доня народилася. Катрусею назвали.

…Яким приїхав у справі до міста. Зайшов до сина на роботу. Здалеку на лікарняному подвір’ї побачив Галину. Чи помилився? Але вона справді давно не давалася чути. Запитав у Максима, чи Галина тут лікується.

— Не знаю, не чув про таку пацієнтку. Може, в іншому відділенні.

— Поцікався. Можливо, допомога потрібна. Вона ж нам завжди в помочі ставала.

Максим промовчав.

Галина таки знайшлася в лікарні. Колега-медик розповів Максимові, що ця жінка стверджує: дітей у неї немає, рідні — ​також. І грошей на лікування катма. Мовляв, краще вмерти, ніж так жити.

— Дивно, — ​мовив Максим. — ​Історія тут така…

Невдовзі лікар сказав Галині, що найближчим часом їй зроблять операцію.

— Я не маю чим платити, — ​огризнулася.

— Вважайте, син за вас заплатив.

— Що?! В мене нема сина. Нема дітей. Це якась помилка.

— Чому ж помилка? Доньки у вас є. Але ви з ними не спілкуєтесь. А син… Той хлопець пам’ятає добро, яке ви зробили для його родини. Все пам’ятає… Ви ж хотіли стати йому матір’ю?

Галині подих перехопило. Згадала, як бажала Максимові смерті. Як щиро ненавидить його і Катю… А він… Але ж він нічого не знає…

…Галина одужувала. Скоро додому.

— Ви б подякували Максимові Якимовичу, — ​радив лікар.

Хотіла відповісти щось різке. І раптом згадала… Згадала, що їй у нинішньому сні сказала Катя.

— Я молилася за тебе, — ​були слова колишньої подруги…

Ольга ЧОРНА

Читайте також: Історія для душі: Червона троянда

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.