Віхола любов

То був потоп. Як дощ, як листя,

на мене руки Ваші впали,

круг мене руки Ваші стали,

мов їх було не дві, а двісті.

 

Засипали… Накрили дах!

Не обійти їх — ​та й чи хочу?

В мені розгонисто регоче

довговолоса гріхота.

 

А руки жарко піднялись,

немов вода — ​по стан, по груди

І груди (від страшного суду?),

як двійко птиць, злетіли ввись –

 

лови! І радісно, і страшно

заговорили, зацвіли,

крізь Ваші пальці пробрели

до берега грудей — ​я Ваша!

 

Я бранка Ваша, друже-враже,

Любіть мене в цей літній день.

Вступаю радісно і страшно

на берег сонячних грудей.

Пательня пляжу! На тобі

горю і обпікаю крила.

І очманіло-одуріло

шепчу: «Любіть, любіть,

любіть!»

 

Оголена на Ваших горах

горітиму, як смолоскип,

і в голосі, дзвінкім учора,

сьогодні визріє захрип.

 

А я — ​така мала, аж смішно

Не доросла і до плеча.

Яка гірка і світла ніжність

у Ваших світиться очах.

 

Я виросту. Я Вас поглину,

засиплю Вас, як дощ, як листя.

Як руки радісно зітхнули

круг ваших пліч — ​не дві,

а двісті.

 

Залопотіли — ​завірюха…

О, рук сліпуча течія!

О, золотистий посвист хуги

навколо Вас! Це я, це я!

 

І двісті вуст моїх і кіс,

і двісті слів, і двісті сліз.

Усе, від неба і до неба,

це — ​ти в мені

і я — ​круг тебе!

Читайте також: Хіба справжнє кохання треба заковувати ланцюгами?