Вони ніби у різних політичних таборах, але, видається, дуже схожі...
Чим погані Шмигаль і Поліщук? І чому нам годі сподіватися кращого?
Я плачу податки, ви платите податки, тому, думаю, маю право побідкатися над використанням цих коштів
Ми вдячні, що всі наші гроші не вкрали
Очевидну річ, що держава існує, бо громадяни її фінансують, я зрозумів не одразу. Далися взнаки наслідки радянської планової економіки, в межах якої терміну «платник податків» взагалі не існувало, і популістський характер вітчизняної політики. Щодо останнього, то цей чинник, здається, і досі впливає на думку виборців. От приходить посадовець чи посадовиця на відкриття школи і каже: «Ми вам її збудували». Насправді ж ця людина жодної цеглини туди не поклала, жодного шурупа не закрутила і тим паче не внесла у проєкт жодної власної копійки (є ймовірність, що, навпаки, завдяки будівництву привласнила кошти). Але, дивлячись на щире і турботливе обличчя, може виникнути думка: «Не було в нас такого гарного приміщення, а тепер є, треба і далі за партію «Всім добра» голосувати».
Хоча було б логічніше проаналізувати, наскільки ефективно використані кошти: чи не купувалися за наші гроші будматеріали втричі дорожче середньої ринкової ціни, чи варто було споруджувати настільки велике приміщення і взагалі, чи потрібна в цьому селі школа, якщо діти тут майже не народжуються, а в сусідньому райцентрі переповнені класи. Отож, коли йдемо на вибори, то голосуємо за тих, хто у разі перемоги розпоряджатиметься нашими грішми. Якщо хочемо, щоб гривня з нашої кишені потрапила на фронт у якості нового озброєння ЗСУ, підтримуємо тих, хто робить акцент на обороні держави, якщо ж прагнемо їздити по хороших дорогах, обираємо політика, який спрямує гроші на ремонт шляхів. А коли хочемо і далі жити в найбільш корумпованій країні Європи, агітуємо за тих, які всім все роздадуть і всім зроблять добре.
«Це моя корова і я її буду доїти»
Щоб розвиватися, потрібні інвестиції. Тобто, щоб ми з вами стали багатшими, треба вкласти копійку в якусь перспективну справу, що даватиме прибутки, а з них надходитимуть податки у бюджет. Але є проблема: не хоче йти іноземний інвестор, бо в нас є олігархи, за яких ми голосуємо. Тому вони не тільки розпоряджаються людськими грішми, а й визначають, за якими правилами працюватиме в країні бізнес. Зрозуміло, що ці умови допомагають збагачуватися саме їхнім компаніям і заважають усім іншим.
Коли йдемо, на вибори, то голосуємо за тих, хто у разі перемоги розпоряджатиметься нашими грішми.
Після Революції гідності всі, в тому числі й політики та магнати, зрозуміли, що з населенням країни варто хоч трохи рахуватися. Тепер вони з одного боку — за допомогою ЗМІ та інтернету — активно намагаються промивати мізки українцям, інколи дуже відверто маніпулюючи (згадайте, принаймні, як вас переконували, що Коломойському держава має віддати 2 мільярди доларів за націоналізацію ПриватБанку). З іншого — цей незначний бюджетний пиріг, що формується з наших грошей, треба не тільки собі вділити, а й трішки спрямувати на потреби виборців, бо вони тепер пильніші, ніж раніше, і чого доброго влаштують ще один Майдан.
Я хочу за вас проголосувати
Щоб наша економіка продовжувала дихати, а народ не влаштовував голодні бунти, люди, яких ми обрали, залучають тих, за кого не голосували, але які хоч трохи розбираються в управлінні, фінансах, містобудуванні чи інших сферах (залежно від зони відповідальності).
До таких можна віднести нашого прем’єра Дениса Шмигаля. Він має вітчизняний диплом інженера–економіста, крім того, вчився і стажувався за кордоном. Керував приватними енергетичними компаніями та їхніми підрозділами, працював в органах влади. Звісно, він не обнімається з коровами, не вміє залякувати виборців зубожінням, Путіним чи іноземними фермерами, які скуплять всю нашу землю, тому шансів бути обраним у нього немає. На жаль, бо краще, щоб такі чи схожі фахівці працювали на платників податків, а не на олігархів.
Читайте також: Підтримайте програму майбутнього українського князівства.
Нині ж ходять чутки, що пан Шмигаль — людина Ахметова, яка і трудиться в його інтересах.
Можливо, я погарячкував, стверджуючи, що за таких менеджерів українці не голосують. Якщо виборчий округ добряче засіяти грошима, зачистити політичне поле, залякуючи і купуючи опонентів, то можна на посаду, скажімо міського голови, отримати цілком ефективного, слухняного, але не надто харизматичного керівника.
Схожий на такого — очільник Луцької громади Ігор Поліщук. Чи вдалося йому б виграти вибори без підтримки бізнесмена і нардепа Ігоря Палиці? Навряд, а шкода. Він — юрист, закінчив із відзнакою Київський університет МВС. У нього є досвід успішних проєктів, які за наші гроші вже реалізовував (наприклад, безготівкова оплата за проїзд у громадському транспорті міста). Було б добре, щоб він працював на громаду. Чи зможе нині це робити, якщо своєю кар’єрою зобов’язаний одній людині? Дайте самі відповідь на це запитання.
Для чого я оце намолов сім мішків гречаної вовни? Якщо у вас хороша освіта, ви вмієте щось робити і хочете кар’єру політика, йдіть на вибори, а я за вас проголосую.
