«Жили-були (колись) олігархи»
28 червня українці святкуватимуть День Конституції. Ми відзначаємо цю особливу дату 25-й рік. І стільки ж разів підбиваємо підсумки про деклароване і здобуте
Так є, що вже 7-й рік наші вояки відстоюють найголовніше — суверенність і незалежність держави. Сьогодні у нас все ще розгойдують «мовну» тему, і так є, що рухаємося до Європи, але іронізуємо, що найліпше це вдається заробітчанам. Бо хоч і гласить Конституція, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, та люд поки справляється з цим самі знаємо як… Цього ювілейного року однією з найобговорюваніших у країні тем є президентський законопроєкт про деолігархізацію. Його аналізують експерти, політики й наймаститіші журналісти. Думки різні: одні кажуть, що давно пора навести лад з багатіями, які через свою зажерливість тримають країну у списку держав третього світу, інші порушують тему розправи цієї влади з політичними конкурентами, ще деякі підкреслюють, що закон насправді нічого не змінить — хіба Зеленський підніме собі рейтинг…
Як глянути збоку, то держава наша не бідна — олігархів своїх маємо, а от законів про них — катма. Притім, у світі так повелося, що, приміром, американському мільярдерові Біллу Гейтсу цікавіше займатися благодійністю, а не фінансувати партійну силу чи опікуватися доставкою газу, а українському — конче подавай свою партію. Наші багатії у владі і через владу з кожним роком цементують власні, а не наші можливості. Лакмусовий папірець — Верховна Рада. Не раз доводилося чути зітхання-жалі за першим депутатським скликанням українського парламенту, яке в більшості своїй вирізнялося правдивістю. Потроху, як відома іграшка-трансформер, найверховніша з рад перетворилася на видовищний витвір. Тільки встигай читати про олігархічні групи, підгрупи та монобільшості у столичних верхах й у волинських «низах», які сколотилися й прикупили собі по пару штук медіа, щоб народ зусібіч слухав, як виснажливо йому служать…
Потроху, як відома іграшка-трансформер, найверховніша з рад перетворилася на видовищний витвір.
Моя злість на це й на те, якою безпросвітною є бідність величезної частини представників народу — джерела влади за Конституцією, потрохи трансформувалася у спостереження, що ми таки змінюємося: у нас є ЗМІ, які «ріжуть» правду, незважаючи на посади, є справжні громадські активісти і є люди у владі, які прийшли туди не за грішми. Вони не лінуються оцінювати й викривати кожну дію й пасивність нинішніх очільників, а також псевдоопозиції. Й, на щастя, тих сміливців за це не садять за ґрати, як у сусідів.
Читайте також: «Прийшли з Єрмаком – нехай обидва йдуть уже зараз»: військовий волонтер жорстко відповів Зеленському
Людині властиво сподіватися, тож маю надію, що той антиолігархічний закон зуміють і зможуть відшліфувати й прийняти. Нехай це буде манюсіньке підповзання вперед (або підготовче розгойдування), але це необхідний рух!
Нашій Конституції — 25. Стільки ж моєму найстаршому синові. Може, колись він розкаже своїм праправнукам казку, як наші олігархи, що так полюбляють закордон, понабиралися європейських стандартів і назавжди відмовилися від егоїстичного хобі, яке до невпізнання замулювало джерело влади. А можливо, це буде бувальщина…
