«АЖ У ДУШІ ЗАЩЕМІЛО, КОЛИ СКАЗАЛА «ДЯКУЮ» ДЕСЯТИРІЧНА ДІВЧИНКА»

Удома ж вони — ​люблячі чоловіки-господарі й жінки-берегині, для когось — ​друзі, з якими завжди можна поговорити на всі теми. Натомість їм стараються не потрапляти на очі злодії, хулігани та дармоїди… «У кожного мого колеги на порушників — ​професійна «чуйка», — ​каже головний полісмен Рожищенщини майор Юрій Присяжнюк. А про історію тутешньої поліції розповідають світлини на чільних місцях в актовому залі й у коридорах.

«СЛУЖИТИ В МІЛІЦІЇ ХОТІВ ЩЕ БАТЬКО»

— Здійснити його мрію вдалося мені, — ​розповідав напередодні Дня Національної поліції України 37-річний керівник відділу, пригадавши, як мама Галина Вікторівна відмовляла чоловіка Петра Гнатовича від небезпечної й нелегкої міліцейської служби. А ось сина не вдалося. Щоправда, після закінчення вишу, де Юрій здобув фах вчителя фізкультури, професію все ж обрав, як підказували розум і серце.

 У Рожищенський райвідділ міліції прийшов лейтенантом у 2003 році. Досвідчені працівники відразу побачили в ньому оперативника, тому кар’єра Юрія Петровича почалася у фундаментальній для всіх часів службі — ​карному розшуку. Скільки злочинів розкрили зі співробітниками — ​не рахували, як і людей, яким повернули вкрадене, награбоване чи вже збуте. Каже: прикро, як безневинні через чиюсь дурість втрачають здоров’я, а буває, й життя. На новій посаді тепер аналізує й констатує сумну реальність: більшість злочинів чоловіки й жінки, водії й пішоходи скоюють у стані алкогольного сп’яніння, населення, попри постійні застереження через пресу й соціальні мережі, продовжує вірити шахраям, а молодь, обминаючи закриті в селах заклади культури, чаркує в барах або в кущах.

Що ж хорошого в цій роботі, наскрізь пройнятій негативом?

— Приємно, коли можеш реально допомогти тим, хто цього потребує. Навіть якщо постійно приходиться спати з телефоном під подушкою, — ​відповідає Юрій Петрович.

До нічних виїздів, чергувань в оперативній групі й телефона під подушкою вже звикла дружина Світлана, завідувачка однієї з рожищенських аптек. І дванадцятирічний синочок Сашко, дивлячись, як татусеві личить форма офіцера, вже каже, що обов’язково стане поліцейським. А ось десятилітня донечка Аня дуже любить порядкувати з татом із мамою в саду й на городі. Сім’я живе в селі, обробляє 0,60 га землі, вирощує малину, лохину… Щоправда, дбати про все господареві виходить хіба що пізно ввечері або спозарання. Був ще кінь, але догляд за ним відбирав дуже багато часу.

«ДІЛЬНИЧНІ В НАС ОДИН ЗА ВСІХ — ​І ВСІ ЗА ОДНОГО»

Попри ділову обстановку робочого кабінету Юрія Присяжнюка є у ньому акваріум із золотими рибками, що його пан майор успадкував від колеги-опера, а робоче місце старшого дільничного офіцера поліції, капітана Андрія Торожнюка прикрашають грамоти, подяки за сумлінне виконання обов’язків і … м’які дитячі іграшки.

— Буває, що треба заспокоїти дитину, тому вони тут, — ​усміхається пан капітан.

Його служба в Рожищенській міліції розпочалася 17 років тому, після закінчення слідчо-криміналістичного факультету Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ. Про неї мріяв ще в школі.

Скільки злочинів розкрили зі співробітниками — ​не рахували, як і людей, яким повернули вкрадене, награбоване чи вже збуте.

Тепер усе, як мовиться, по-дорослому. Андрій Вікторович теж мало розповідав про себе, усе більше про колег, яких бажав би кожному ДОПу, відрекомендував старшого дільничного офіцера поліції Віталія Долю, дільничних офіцерів поліції Олександра Киричука, Володимира Шевчука, Тараса Зику і єдину чарівну жінку, яка нарівні з чоловіками є гідною погонів офіцера, Людмилу Кучинську. «Роботи не ділимо, якщо стається злочин, працюємо за неписаним правилом: один за всіх — ​і всі за одного», — ​говорить Андрій Торожнюк.

Читайте також: Волинянка насіяла на городі маку: поліція відкрила кримінал

Добре, що підтримувати порядок у трьох територіальних громадах у вихідні дні допомагають створені при міських рада варти порядку. Позитивом рожищенські поліцейські назвали те, що відділ повністю забезпечений усім, що потрібно для несення служби, а випадком, який запам’ятався найбільше, було «дякую» десятирічної дівчинки, яку вилучили із неблагополучної сім’ї. Після життя із горе-батьками дівчатко забрали в інтернат, у якому воно почувалося наче в казці. «Тоді аж в душі щось защеміло від дитячої щирості», — ​пригадував капітан.

Чи є час у старшого дільничного офіцера поліції Андрія Торожнюка, щоб подивитися з дружиною Тетяною улюблені фільми, скажімо «Вулицю розбитих ліхтарів» чи «Дільничний з ДВРЗ»? Як у всіх, хто обрав собі професію правоохоронця, дозвілля в ДОП теж дуже мало. Бо така в них робота, як співається у пісні: «Служба — ​дні і ночі».

Леся ВЛАШИНЕЦЬ