Чому син американського мільйонера оселився в українському селі

Жив за океаном, а думав про Україну

Без сумніву можна сказати, що 46–річний Юрій Фединський — яскравий приклад гри генетичної пам’яті. Адже до 23 літ він мешкав у США, має тамтешнє громадянство й при тому сприймав себе українцем. У нас та й у світі цей чоловік відомий як бандурист, композитор, продюсер народних ансамблів. Ще виготовляє автентичні музичні інструменти й проводить фестивалі. Чому він опинився тут? Про одну з причин Юрій ще не бездоганною українською охоче розповідає в інтерв’ю:

 — Йшов якось вулицею Нью–Йорка і думав: «Тут заробляю бабло, але які в мене будуть діти? Якщо хочеш мати українські діти — маєш знайти достойний український жінка і створити достойний родина у гідний український село».

Фединський мав би бути Бревером, як тато. Але вирішив взяти мамине прізвище. Її батьки, власне, й емігрували з України, втікаючи від сталінських репресій і Другої світової війни. Вони були «під ковпаком» як інтелігенти. Усе подальше життя дуже тужили за Батьківщиною й боялися туди повертатися: їхніх рідних, які залишилися в Союзі, радянська влада знищила. Вижив лише один…

З дружиною Марією купили хатину в Крячківці, ростять четверо дітей й дивують місцевих своїм «неземним» підходом до життя.

В Америці родина Фединських опановувала нове, але трималася свого коріння: слухала записи народних пісень, музику українських композиторів. Лунала і мелодія бандури, яка особливо вразила малого Юрка. Невдовзі підвернулася нагода повчитися грати: у дитячому таборі був чудовий музикант. Як з’ясувалося, виходець із Полтавщини. Хлопець їздив до нього десять літ поспіль.

Мине час і Юрка Фединського одні представлятимуть як чоловіка, закоханого в бандуру, а інші — як дивака, який покинув сите життя й зашився в сільську глибинку.

Чоловік, який мріє про повернення додому української діаспори

Спочатку він мешкав у Львові, потім — у Києві. Знаходив однодумців–музикантів, вчив українську, показував, як важливо грати фольк, тобто музику на народних мотивах. І хоч Фединський говорить з акцентом та помилками, проте має чітку позицію щодо «мовного» питання:

— Хто хоче говорити російською — хай говорить, лиш би казав добрі речі… Переконаний, що більшість знає українську. Це не проблема комунікації, а швидше ліні чи сталінських програм у голові. «Совки» працювали на те, щоб люди ненавиділи цю мову.

Читайте також: Актриса Сумська показала фото свого знайомства з луцьким замком 

 Сам Юрій є не просто мовцем, а композитором і співцем: свідомо наслідує традиційних кобзарів, які мандрували від села до села, вплітаючи у мелодію «політичні» й історичні новини. По–перше, він зумів зробити справжню бандуру, з якою ходили у давнину, замість величезної, нав’язаної за радянських часів, яку ми звикли бачити на сценах. Юрій з усміхом зауважує, що з такою кобзарі точно не могли мандрувати Україною. По–друге, він дійсно подорожує з піснею Європою, Америкою, Канадою. Каже, що має конкретну мету:

— Гастролюючи Канадою, я під час кожного виступу виконував думу про Марусю Богуславку, щоб діаспоряни — втрачений Україною ресурс — не забували свої корені й розуміли, що вони не мають страждати на чужині. Пора пакувати речі і їхати додому. «На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений!», як співається у тій думі. Уже час. Разом будемо дбати про Україну.

По–третє, в «музичній» темі він усюди: Юрій співпрацював із відомими гуртами «Гайдамаки» та «Хорея Козацька» (разом із Тарасом Компаніченком), заснував київський ансамбль «Карпатіяни».

Замість Нью–Йорка — Крячківка

Останні десять років Фединський — соліст хору «Древо» в одному із сіл Пирятинського району на Полтавщині. Перебрався туди, щоб відчувати рідний мелос, навчитися унікального й старовинного полтавського співу у місцевих бабусь. З дружиною Марією купили хатину в Крячківці, ростять четверо дітей й дивують місцевих своїм «неземним» підходом до життя. Хлів облаштували під майстерню, де Фединський вирізає бандури, кобзи й торбани (народний струнний щипковий музінструмент) й вчить цьому охочих. Принагідно розмірковує, що горілки і телевізора у селян могло би бути й менше. Згадує виступ у сусідньому селі:

— Сказав: горілки — ні, а бабусі мені: «А вино? Це «Кагор», Юрко, церковне». Тільки погоджуюся на одну стопку, з’являється й друга. І повну треба випити зразу. Кажу, що вино ж так не п’ється… Я мав такий стрес від цього совкового дурдому, що й не помітив, скільки випив. А тоді — все!

На обійсті Фединських ганяють син і три доньки та час від часу звучать музичні фестивалі. Приїздять на них з усієї України й з інших світів… У Крячківці Юрія називають американцем, а він показує їм багатство української культури. Ще чекає батьків з Америки. Навіть поділився, що його тато–багатій купив і собі в Крячківці хатину й хоче облаштувати для селян стоматкабінет (лікуватиме безплатно). Дива? Є ще одне. Юрій Фединський, який закохався в Україну завдяки любові до неї його предків, має велику мрію — навчитися співати рідною мовою без акценту.

Олена КАЛЕНЮК.
За матеріалами kolo.news, nubip.edu.ua, gazeta.ua.