У королівстві півоній Тамари Мельничук — понад 250 сімей!

Про те, що потрапила за адресою, підказували квіти, які видно ще з вулиці. Вони були всюди: кругом хати, коло теплички. Вісім соток городу із 10 Тамара Миколаївна Мельничук віддала їм.

— Люблю їх, — каже. — Прокинуся зранку — і до них. Усі проблеми і клопоти несу. Поговорю із ними — і на душі легше. Навіть тиск нормалізується.

Її двір — суцільний квітник. Рослини тут посаджені так щільно, що боїшся ступити, аби не розтоптати якусь, і підібрані так, що цвітуть із ранньої весни до пізньої осені. Морозник, пуп’янки якого розпускаються навіть узимку, змінюють першоцвіти, тюльпани, іриси. Але найбільше тут півоній. До них у господині особлива любов. Понад 55 років пані Тамара колекціонує їх. За цей час зібрала 250 сортів. Дивуєшся, як зуміла розмістити всю цю красу на невеличкій площі. Яких кольорів тут тільки не побачиш! Бордові, вишневі, рожеві, жовті, червоні, білі і навіть лимонні півонії милують зір. Причім їхні «шапки» різного розміру і форми: махрові, напівмахрові, кулясті, трояндо­ і бомбоподібні. Є й такі, що нагадують деревовидні півонії — з одним або двома рядами пелюсток на «голівках». Пані Тамара розрізняє їх не лише за кольорами, формою «шапки», а й за строками цвітіння. Одні квітують у травні, інші — у червні–липні.

— Ось цей кущ біля огорожі із пізніх сортів, — веде екскурсію своїми володіннями. — Пуп’янки лише зав’язуються. Цвісти буде впродовж липня. А цей із ніжно–рожевими квітами — «Сара Бернар», біля нього — «Генрі Бок–стокс».

За словами жінки, вона зібрала далеко не всі види півоній, які б хотіла мати. Саджанці ж недешеві. Проте не може встояти, аби не придбати той, який сподобався. «Заощаджу на їжі, але таки куплю», — каже. Декотрі сорти виростила із насіння. Це нескладно. Правда, чекати, поки зацвітуть, доводиться довго — років 4–5.

Любов до півоній пані Тамарі прищепила ще бабуся Палажка, яка чи не першою у селі посадила ці квіти.

— Дід товаришував із чехами, які жили у нашій Верхівці, — розповідає жінка. — Приніс від них кілька кущів. У селі тільки вони мали півонії. Бабуся дуже любила їх. Бувало, сідала з кийком на лавочці і стерегла, аби школярі не повиривали півоній на випускний, бо ж діти не зрізували, а витоптували, нищили кущі. Часом витягували квіти з корінням. Я захотіла, щоб і в іншої моєї бабусі, романівської, було гарно біля хати, і посадила півонії і в неї. Несла кущі кілометрів чотири на спині у мішку. А мені ж тоді було років дев’ять.

 

Яких кольорів тут тільки не побачиш! Бордові, вишневі, рожеві, жовті, червоні, білі і навіть лимонні півонії милують зір.

Без цих величних квітів Тамара Миколаївна не уявляє свого життя. Тож коли у 1965 році вийшла заміж до Луцька, привезла кілька кущиків і посадила на свекрушиному обійсті.

— Бачите ці повні вишневі півонії? — показує жінка. — То із дому, з бабусиного квітника.

 

Саджанцями пані Тамара обмінюється із квітникарями з усієї України, замовляє через інтернет. Розповідає, що не раз доводилося розчаровуватися, відкривши посилку із замовленням, адже отримувала не ту рослину чи не того сорту, яку хотіла. Особливо часто, за словами Тамари Миколаївни, обдурюють чоловіки. Адже для них квіти — бізнес. Їм головне продати товар. А для неї вони, наче діти. Усі різні, але кожна по–своєму гарна.

Свою любов до півоній жінка передала донькам. Молодша, Ірина, не раз привозила із Польщі, де працює, новий сорт. А старша, Оксана, яка живе у Києві, посадила кілька маминих кущів під вікнами своєї багатоповерхівки, аби й сусіди могли милуватися красою.

Моя співрозмовниця зізналася, що не любить зрізати квіти для букету. Шкодує, бо ж швидко в’януть. Їй значно приємніше спостерігати за цвітінням, веселковою гамою барв у дворі.

Цікавлюся у пані Тамари питанням, яке часто задають квітникарі–початківці: чому не цвітуть півонії? Каже, що причин багато: старий кущ, занадто кислий грунт. Але найчастіша помилка — дуже заглиблюють рослину.

— Садити треба так, — каже квітникарка, — щоб бруньки були майже на одному рівні з краєм ями. При надто глибокому садінні півонії довго не можуть зацвісти або й зовсім не квітують.

А загалом вони невибагливі, морозостійкі і довго можуть рости на одному місці. Треба тільки розпушувати грунт, виполювати бур’яни, підв’язувати, аби вітер не вкладав на землю, та підживлювати. Можна вносити у грунт суперфосфат, агролайн, селітру, нітроамофоску. Пані Тамара, щоправда, використовує переважно органічні добрива — настій кропиви чи іншого зілля. Для пришвидшення бродіння додає ще й трішки дріжджів. Оце й усі секрети. Аби квіти гарно росли і пишно цвіли, переконана жінка, їх треба любити і відчувати, коли їм некомфортно на ділянці.