Що робити, коли дитина відмовляється помогти, бо має «свої плани»
— Що за діти пішли?! Уявляєш, я його прошу, щоб допоміг, а він мені про якісь свої плани розказує. Недавно тільки під стіл пішки перестав ходити
Подруга ображалася на 11-літнього сина, а я кивала на знак того, що й мені ця ситуація добре знайома. Ми взялися досліджувати, від кого ж «перебрала» її дитина таке формулювання-«відмазку», й з’ясувалося, що від тата. (Жінка казала, мовляв, батько утримує сім’ю, і його відмова підсобити в квартирі — ще куди не йшло). «Чому не спрацювало, що з дитинства я йому постійно примовляла, як треба допомагати, залучала до роботи, підкреслювала, що разом швидше?» — подруга ніяк не могла збагнути, з яких причин її методи не подіяли. Крім того, традиційно ми взялися порівнювати своїх синів і дочок із нами у тому ж віці. Сказати батькам, щоб не перебивали наші плани, було несусвітним! Очевидно, що міркували, якою на такі заяви має бути зважена реакція дорослих. (І я, і подруга не любимо ображати й знецінювати дітей, тому одностайно відкинули фрази на кшталт «Та як ти смієш таке казати?!» та «Які в твоєму віці можуть бути плани?». Уже давно ми обидві дійшли висновку, що не хочемо, аби наші хлопці злостиво поводилися у своїх сім’ях, тож стараємося не ділитися недобрими сценаріями взаємин. Також пам’ятаємо про невміння дитини, яку регулярно гнітили вдома, відстояти себе у дорослому житті).
Думається, що реагувати варто у двох напрямах: по-перше, обговорити з дитиною компромісний варіант виходу із ситуації. Гадаю, вона залюбки відгукнеться на запитання: «Що ти пропонуєш?». Вибрати з варіантів найбільш підходящий для дорослого й підлітка — справа техніки. По-друге, мамі й татові мусово подумати, чи можна підкорегувати свій «навчальний матеріал». Тобто син зрозумів, що небажання робити щось удома тато приховує за солідною фразою про плани.
Оскільки він теж відчуває подібне небажання, то, не зволікаючи, продемонстрував засвоєний урок. У цьому сенсі наші діти всевидячі: абетку взаємин хапають з повітря.
Пам’ятаймо про те, що часто ми не владні над тим, що людина вивчає.
У книзі «Свобода від виховання» педагог і тато Діма Зіцер пише: «Навчити» — поняття хитке й абстрактне, «навчитися» — конкретне. Тож будьмо обережні, коли ставимо перед собою мету й вибираємо шляхи її досягнення. Пам’ятаймо про те, що часто ми не владні над тим, що людина вивчає». Спостереження «золоте»! Скільки разів дитина має побачити, як навіжено репетує хтось із домашніх, коли нервується, щоб і собі так навчитися? Як часто ми пізнаємо свої гримаси на обличчях синів чи донечок? Чи вловлюємо власні фрази у їхньому лексиконі? Побачити свій тип реакції складніше, бо ж не кожен уміє оцінити себе збоку у момент емоційної бурі. Це все описане у приказці: «Що посієш — те й пожнеш». От тільки треба знати, що посівна відбувається безперервно.
Читайте також: Чи варто спілкуватися з дітьми на рівних
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк,
просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО,
мама
