«Я лиш її бачив і її відчував…»

Вони познайомилися 16 серпня 1941 року, коли знімальна група Київської кіностудії на чолі з Іваном Кавалерідзе приїхала до Рівного. Тетяна Прахова-Чорна була асистенткою з монтажу картини «Пісня про Довбуша». До того Улас і Тетяна мали власні родини, кохання, але це все не стало на заваді — ​між ними виникли палкі і взаємні почуття.

До зустрічі з Тетяною Улас Самчук мав за свою кохану Марію Зоц. Їхній сімейний союз був справді чимось цікавим і, безсумнівно, з великими, шаленими почуттями. Випадковість долі їх поєднала «майже якоюсь містичною силою дуже глибоких емоцій, любови, пристрасти» і тримала протягом 12 років. Але Уласові й Марії не вдалося зареєструвати свого шлюбу, оскільки наш видатний земляк не мав жодного громадянства, був «людиною світу без паспорта й візи», а церковний шлюб не міг існувати без офіційного. Так і доводилося жити в Празі на різних квартирах, у постійній матеріальній скруті і злиднях. Та попри все Марія стала тоді для Самчука натхненницею, музою, першим критиком і порадником в його творчих задумах… 

Тетяна Прахова на момент зустрічі з Уласом Самчуком вже була заміжньою жінкою, мала сина та трирічну дочку Іринку. Через багато років Ірина напише в своїх мемуарах про сімейний союз матері з Уласом: «Я безмежно горда тим, що всесвітньо відомому письменнику в його творчих та життєвих буднях допомагала моя мама майже 50 років. За цей час вони спізнали багато радості та горя. Вони не залишили після себе спільного родоводу. Але залишилася непересічна сторінка історії». 

Улас і Тетяна мали власні родини, кохання, але це все не стало на заваді — ​між ними виникли палкі і взаємні почуття. 

В Україні тривалий період цю пару переслідувала розлука. Улас Самчук жив і працював у Рівному, а Тетяна перебувала в Києві.

Зустрічі з цією жінкою завжди були для Самчука «хвилюючими, бентежливими, містерійними». «І ми чуємось давно близькими, ніби прожили разом ціле життя…», — ​мабуть, саме ці слова чи не найкраще свідчать про глибину і щирість такого почуття, як кохання, що спалахнуло між цими людьми. Під час нетривалої поїздки Уласа до Києва вони багато подорожували і відвідували друзів. Потім був нежданий приїзд додому чоловіка Тетяни Андріяна Прахова, який поставив крапку у їхніх романтичних зустрічах. Улас у душевному сум’ятті і з невимовною тугою за коханою повернувся до Рівного. 

«Моя володарка серця», «чарівна мрія», «обірвана симфонія» була далеко, «за морем, за океаном, за островом Буяном», яку я недавно полишив з наміром більш не бачити». Ці рядки спогадів Уласа Самчука написані болем його зраненого серця, яке просто-таки гинуло в розлуці за коханою половинкою. Особливо страшним у ці хвилини для нього було усвідомлення того, що він ніколи не буде з Тетяною, і необхідність відмовитися від потаємної мрії бути з нею. Трагічність цього моменту життя Уласа Самчука підкреслюють його спогади: «…Я лиш її бачив і її відчував. І знав, що вона для мене недосяжна. Що між мною і нею лежить не тільки простір географії, але й простір умов. Дарма, що між нами стояла велична сила магнетизму, для якої, здавалося, не існує ніяких відстаней…» 

Читайте також: Довбик відпочиває на морі зі своєю дівчиною (Фото)

Але і сама Тетяна вже не могла бути без Уласа. В якийсь момент вона перша зробила крок, полишивши чоловіка і кинувшись з головою назустріч тому, чого так прагнуло її закохане серце. В той непевний в Європі час подружжю випало разом пройти чимало випробовувань. Після того, як вони полишили гостинне помешкання Єпифанія Роздольського в Городку під Львовом, їм доводилося жити в Кракові, Відні, Люндсберзі, кілька років поневірятися по таборах ДіПі, доки не опинилися на гостинній для української еміграції канадській землі… Дружина Уласа Самчука Тетяна пережила свого другого чоловіка на 2 роки 9 місяців і 8 днів і похована разом з ним. 

За матеріалами 
eureka.ucoz.ua

Марина ЛУГОВА