26 лютого 2021 року, коли у Ковельському МТМО йому зробили операцію з трансплантації серця, Микола Мартинюк вважає своїм другим днем народження.
Казали: «Потрібна пересадка серця — їдь до Америки», а нове подарували у Ковелі!
...менш як за 30 кілометрів від рідного Сомина
«Такий був жаль за донором, що горло перехопило, тож не зміг навіть подякувати…»
З вигляду й не скажеш, що Миколі Івановичу 69. Підтягнутий, спортивної статури. Кардіолог Ковельського МТМО Ольга Олександрівна Танська, яка з серпня минулого року готувала пацієнта до трансплантації, стверджує, що при цьому брали до уваги не вікові параметри, а стан внутрішніх органів чоловіка. Обстежили, пересвідчилися, що в організму ще великі резерви, і вирішили дати хворому шанс на життя.
— Я замолоду справді спорт любив, у волейбол грав із хлопцями у колгоспній команді, на змагання їздив. Був токарем. І на роботі треба наробитися, і вдома мав пару коней, три корови, корми вручну заготовляв, поки на техніку стягнулися. Виходив колись із косою — і втоми не чув. Це тепер мені не дають удома ні за що братися, — розповідає Микола Іванович. — Ще ж і пів року не минуло після операції.
Коли дало збій його серце, сказати важко. Можливо, смертельний карб залишився після того, як підлітком загинув син, може, далися взнаки чималі фізичні навантаження. Все почалося з надокучливого кашлю. Врешті-решт дружина змусила піти у Луківську тублікарню, де тоді працювала. Виявилося, що легені здорові, а от із серцем — біда. Скерували до обласної клінічної лікарні, але й там були безсилі допомогти, стан погіршувався. Чоловікові довелося оформляти групу інвалідності й ждати присуду долі. Діагноз «дилятаційна кардіоміопатія» означав, що серце уже не могло перекачувати кров, було збільшене в кілька разів. Із допомогою препаратів штучно знижували артеріальний тиск, аби воно хоча б якось працювало.
На щастя Миколи Мартинюка, генеральний директор Ковельського МТМО Валентин Вітер запросив на роботу у райлікарню столичних спеціалістів — подружжя Танських. Володимир Георгійович — відомий кардіохірург, який 26 разів брав участь в операціях із пересадки серця в Білорусі, куди скеровували пацієнтів із України. Ольга Олександрівна — авторитетний кардіолог. Саме до неї й привезли ледь живого жителя села Сомин, що на Турійщині, який задихався і якого вже три доби мучила безперестанна гикавка. Стан хворого стабілізували, але стало зрозуміло, що єдиним порятунком для нього є пересадка серця.
Цей випадок особливий тим, що в нас було проведено не просто трансплантацію, а весь комплекс підготовки хворого до операції та реабілітації після неї.
— Цей випадок особливий тим, що в нас було проведено не просто трансплантацію, а весь комплекс підготовки хворого до операції та реабілітації після неї. Пацієнта не було потреби кудись перевозити, всю необхідну допомогу надали наші спеціалісти на місці, — гордиться своїм колективом Валентин Вітер.
— А це багато значить, як близькі можуть щодня тебе провідати, коли почуваєшся, як вдома. А тепер щотижня навідуюся в лікарню, здаю аналізи, кардіологи обстежують, коригують призначення. До Києва не наїздився б. Дуже вдячний усім, хто мене рятував. Насамперед, звичайно, родичам тієї людини, чиє серце тепер б’ється в моїх грудях, а також лікарям, медсестричкам, — ховає скупу чоловічу сльозу Микола Іванович. — Коли після операції прийшов до тями, хтось спитав, що я відчуваю. А у мене такий був жаль за донором, що горло перехопило, тож не зміг навіть подякувати…
Добре, що підставила плече Луківська громада
Додала оптимізму Миколі Мартинюку й ще одна зустріч у Ковельській райлікарні. Того дня на обстеження до Володимира Танського приїхав його пацієнт, який переніс операцію з пересадки серця у білоруській клініці ще у 2012 році.
— Живу як абсолютно здорова людина. Ліки від відторгнення, звичайно, приймаю, але їх тепер менше, як було спочатку. Боротися за життя прийшлося серйозно, у «послужному списку» 6 кардіохірургічних операцій, жив і зі штучним серцем, чекаючи пересадки донорського органа. А тепер ось уже майже 9 літ після трансплантації «мотор» працює без перебоїв, — ділився досвідом із волинським побратимом по біді Ярослав Васильович Тимощук із Рівного.
Схожу історію міг би розповісти кожен із пацієнтів кардіохірурга Танського, яким він допоміг одержати нове серце. Восьмеро з них нещодавно приїжджали з різних областей на консультації до ковельських лікарів. Люди завдяки трансплантації повноцінно живуть, працюють, виховують дітей і онуків. Тож і Микола Мартинюк, який під час розмови не випускав із рук чималеньку торбину з таблетками, сподівається, що все буде гаразд.
— Може, з часом вирішиться проблема забезпечення ліками, які треба приймати першого року після пересадки майже щогодини. Зараз більшість препаратів доводиться купувати. Наших з дружиною пенсій не вистачає навіть на третину того, що призначають лікарі. Добре, що підставила плече рідна Луківська громада: щомісяця мені виділяють грошову допомогу, за що щиро дякую землякам.
— Та ми завжди намагаємося не залишати людей у біді. А тут, можна сказати, історична подія — нашому жителю пересадили серце у найближчій до нас Ковельській лікарні, — каже Луківський селищний голова Анатолій Климук.
Справді, якщо раніше для трансплантації столичні кардіохірурги доставляли до Ковеля «чужих» реципієнтів, то в лютому цього року рішення, кому віддати донорське серце, приймали місцеві спеціалісти.
«44-річна донорка, яка померла від інсульту, подарувала життя чотирьом людям, яким змогли пересадити нирки, серце і печінку, — писали чи не всі українські видання. — Лікарі Ковельського МТМО разом з бригадою Національного Інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова вкотре довели, що вони вміють працювати не гірше, ніж у закордонних клініках.
Щоб столичні спеціалісти вчасно дісталися до Ковеля, задіяли Державну службу з надзвичайних ситуацій та Національну поліцію».
Поцікавилася, чи можна було обійтися власними силами, й почула:
— Думаю, справилися б. Зрештою, сама операція не є надто складною. Більше зусиль вимагає організаційна складова, підготовка до пересадки, подальша реабілітація. І дуже важливо, щоб Національна служба здоров’я фінансувала весь комплекс послуг з проведення трансплантації окремим пакетом. Тоді й можна буде поставити цю роботу «на потік».
«Ні характер у тата не змінився, ні вдача»
Ну, а Микола Мартинюк, одержавши настанови лікарів, поспішав додому. Біля лікарні його чекав із автомобілем син, який уже кілька років «працює» особистим водієм — у перші місяці після операції доводилося курсувати до Ковеля двічі на тиждень. Тепер — щопонеділка. Та Юрій вбачає у цьому свій обов’язок. Дарма, що жнива і простоює комбайн, й іншої роботи в молодого господаря не бракує, турбота про батька — на першому місці.
— У тому, що я живу, велика заслуга моєї родини. З дружиною Галиною побралися у 1972 році, скоро буде пів віку, як ми разом. Виростили хороших дітей, діждалися внуків. Як мене притиснула хвороба, то я відчув силу родинної підтримки. Все, що заощадили, віддали на ліки. Дочка з Горохівщини як на крилах прилетіла, щодня провідувала. Син із невісткою вдома не дають навіть за найлегшу роботу взятися, хоча вже й не турбує нічого. Правда, Ольга Олександрівна попереджала, що нове серце не болітиме навіть тоді, коли станеться інфаркт, тому й мушу берегтися, — каже чоловік.
Ускладнило ситуацію і те, що ПЛР-тест на виявлення коронавірусної інфекції в особливого пацієнта кардіологів був позитивним. І хоч хвороба пройшла майже безсимптомно, стан здоров’я Миколи Івановича вимагав підвищеного контролю.
— Часом запитують, чи не змінився у батька характер, його звички. Нам лікарі не казали, чиє серце пересадили, але ж у невеликому місті чи селі важко зберегти це у таємниці. Такі операції роблять не так часто. Тому дехто й цікавиться, може, стає людина інакшою, як була. Ми такого не помітили. Ні характер у тата не змінився, ні вдача. Нудиться без роботи, бо все життя звик працювати, також любить рибалити і збирати гриби. Завжди може нам допомогти порадою, підкаже, як бути в тій чи іншій ситуації, а це — багато значить, — розповідав Мартинюк-молодший, поки батько зайшов до аптеки.
Гріх не порадіти за Миколу Івановича, за його рятівників-лікарів, завдяки яким відродження трансплантології в Україні почалося саме на Волині.
Читайте також: На Рівненщині водія BMW в авто затисла маршрутка (Фото).
