38-річний представник Рівненщини до своєї першої медалі йшов чотири Олімпіади

Дар’я Білодід, «бронзова» призерка Токіо-2020 із дзюдо у ваговій категорії до 48 кг (20–літня дзюдоїстка вже є дворазовою чемпіонкою світу і дворазовою чемпіонкою Європи):

«Дивно казати, що я була сумною після того, як здобула «бронзу». Але це справді так, бо я все життя мріяла про золоту медаль. Сьогодні щось пішло не так. Моя мрія не здійснилася. Так, у мене є медаль, я дуже щаслива. Вона для мене, для моєї країни, для тренерів.

Але моя мрія — це «золото». Зроблю все, аби виграти медаль у Парижі й здійснити свою мрію».

Ігор Рейзлін, володар «бронзи» у фехтуванні на шпагах (дебютував на Іграх у справді солідному віці — в грудні спортсмен відзначатиме 37–річчя):

«Я майже 30 років займаюся фехтуванням (тренером Ігоря є його батько — Дмитро Рейзлін). Це мої перші Олімпійські ігри. Звісно, хотілося виграти півфінал, а потім фінал. Я дуже сильно засмутився після півфіналу. Але вдалося переломити себе і поборотися за «бронзу».

Подорослішав, напевно, тому що раніше емоції заважали і я на доріжці боровся сам із собою, а не з суперником. Подорослішав, порозумнішав і результат пішов».

«Але моя мрія — це «золото». Зроблю все, аби виграти медаль у Парижі й здійснити свою мрію».

Олена Костевич, «бронзова» призерка у стрільбі (пневматичний пістолет, 10 м, мікст, разом із Олегом Омельчуком; також є олімпійською чемпіонкою Афін-2004 та володаркою двох «бронз» Лондона-2012, багаторазовою переможницею і призеркою світових та європейських першостей):

«Ми довго та наполегливо йшли до цієї нагороди. І сьогодні все ж був нелегкий день — удача змінювала невдачу і навпаки. Олег — великий молодець, і ця нагорода для нас дуже цінна. Як «золото».

Говорили, що прапороносець не може здобути медаль. Я ніколи не вірила в це. Мала за велику честь нести прапор своєї держави і щаслива, що нам вдалося вибороти цю нагороду для країни».

Разом із фехтувальником Богданом Нікішиним Костевич була прапороносцем збірної України під час церемонії відкриття Ігор у Токіо — до цього жоден український спортсмен не здобував медаль на Олімпіаді, де йому була доручена почесна місія нести державний стяг.

Олег Омельчук, «бронза» у стрільбі (пневматичний пістолет, 10 м, мікст, разом із Оленою Костевич; 38–річний уродженець і представник Рівненщини, для якого це вже четверті Ігри, здобув першу олімпійську нагороду; у Пекіні-2008 був четвертим, у Лондоні-2012 — п’ятим):

«Відчуття радості, щастя. Стільки часу й праці поклав. Це вже четверті мої Олімпійські ігри, тому для мене ця медаль дуже–дуже важлива.

У мене, чесно кажучи, вже спокій на душі й на серці. Найгірше психологічно в нашому виді спорту — це те, що думки постійно приходять. Я думав, що на четвертих Олімпійських Іграх буду старшим і менше хвилюватимуся через досвід, а вийшло навпаки. Зараз уже буду розумово й морально спокійнішим. Думаю, це в подальшому допомагатиме в тому, щоб гарно виступати.

Звичайно, хвилювання було. Почав стрільбу нормально, а в кінці в мене не скажу, що було погано, але було багато близьких дев’яток. Але купність стрільби була нормальна. Я після того, як побачив, що ми боротимемося за третє місце, спочатку засмутився — невже знову буде 4–е місце?. Але, дякувати Богу, ми стали третіми. Як Олена каже, це дійсно командна медаль для нас усіх».