Першу казку дід Панас розповів у волинській вишиванці

Від смерті його врятувала нетипова зовнішність і гарна українська мова

Пінхас Векслер (таке ім’я при народженні дали йому батьки) народився на Черкащині у бідній єврейській родині. Його захоплення театром розпочалося із драматичного гуртка у рідному містечку Тальне, у якому грав талановитий юнак. Там його й помітив режисер Черкаського театру Олексій Громов. Він і запросив до професійного театру 18-літнього хлопця, який після кількох років роботи у ньому став провідним актором.

У 1941-му його мобілізували до військового похідного театру Південно-Західного фронту. Під час однієї із вистав на Бориспільському аеродромі 30-річний артист потрапив в оточення й опинився у фільтраційному таборі, де й назвався Петром Вескляровим. Фашисти не розпізнали в ньому єврея. Його врятувала нетипова зовнішність і гарна українська мова. Згодом Весклярову пощастило вирватися із табору і дійти до Києва. Додому, на Черкащину, де всі знали правду про його походження, повертатися не ризикнув. Влаштувався на роботу на залізниці. Працював, а у вільний час грав у театральному гуртку, який сам же там й організував.

Із провінційного театру — ​до столичного

Коли Київ звільнили радянські війська, Вескляров знову повернувся до фронтового театру. Після демобілізації у 1946 році хотів оселитися у столиці. Але, оскільки він був на окупованій території, йому не дозволили. Направили працювати до Луцька, у Волинський музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка. Там він трудився до 1959 року і зіграв чимало ролей. Зокрема, городничого у «Ревізорі», командора у «Камінному господареві», Миколу Зарудного в «Украденому щасті». У Луцьку знайшов і кохання. Одружився із секретаркою театру Галиною. У 1949-му у подружжя народився син Богдан. У перші повоєнні роки із житлом було сутужно. Попри те Вескляровим виділили кімнату в комуналці у центрі міста, в триповерховому будинку на нинішньому проспекті Волі, 17.

Улюбленець маленьких і дорослих глядачів тішився визнанням його таланту. Правда, успіх не позначився на зарплаті. Артист одержував за свою роботу трохи більше прибиральниці.

Життя актора змінилося після знайомства з київським режисером Віктором Івановим. Він приїхав до Луцька, щоб знайти артистів для фільму «Олекса Довбуш». Побачивши колоритного чоловіка, запросив його спробувати себе на роль діда Петрія. З нею Вескляров 1959 року дебютував у кіно. Харизматичного артиста помітили й інші режисери і стали запрошувати на зйомки у фільмах. Упродовж того року Петро Вескляров знявся на кіностудії імені Довженка у 5 стрічках, зокрема й у фільмі Віктора Івченка «Іванна». Там він отримав першу велику роль. Талановитому актору запропонували перейти у штат кіностудії імені Довженка, переїхати до столиці. Однак дружина була проти. Розпочалися сварки, які й привели до розлучення. Тож Петро Вескляров до Києва подався сам. Він багато знімався, іноді у 2–3 фільмах на рік. Особливо плідними були для нього 1960–1961 роки — ​зіграв у 9 стрічках.

На ефіри одягав вишиванку

У 1962-му Вескляров потрапив на Українське радіо, став ведучим вечірньої передачі для дітей «Казки дідуся Панаса». Члени конкурсної комісії вибрали Весклярова з-поміж 200 претендентів, бо їм сподобався його тембр голосу і манера розповіді. Так на 51-му році життя він став дідом Панасом. Пізніше передачу перенесли в телеефір. І актор, одягнувши вишиванку, подаровану ще у Луцьку колегою по театру Адамом Шуйком-Гайворонським, по телевізору розповідав казки малюкам. Його передача мала неабиякий успіх. Дідусеві Панасу діти писали сотні листів. Улюбленець маленьких і дорослих глядачів тішився визнанням його таланту. Правда, успіх не позначився на зарплаті. Артист одержував за свою роботу трохи більше прибиральниці. Тож, аби вижити, прогодувати сім’ю (на той час він одружився вдруге), шукав підробітки. Їздив по селах із творчими зустрічами.

Про нього ходило чимало вигадок. Ось одна з них, якою пояснювали його зникнення з екранів телевізорів. Мовляв, під час телепередачі попрощався з дітьми, вживши нецензурне слово. Завершуючи її, сказав: «Ось така х..йня, малята». Однак Вескляров, як стверджували колеги, які його знали, «міцних слів» не вживав. Відсторонили від ефіру через те, що якось з’явився на роботу напідпитку. Актора відправили додому, а замість вечірньої казки поставили мультфільми. Ходили й чутки, начебто його звільнили через націоналізм. Керівництво і справді недолюблювало Весклярова за сорочку-вишиванку, але причина була іншою. Дід Панас, розповідали колеги, котрі працювали з ним, став забувати текст. Траплялося, плутав казки. Розпочинав одну, а потім перескакував на іншу.

Читайте також: «Бабу Настю — ​на «Євробачення»: літня українка співає «Шум» не гірше, ніж Go_A

Телекар’єру артист закінчив у 1988 році. Причім зовсім несподівано для себе. Якось він прийшов на ефір і почув: «Ви тут уже не працюєте». Вескляров образився і більше не приходив на телестудію. Помер він у 1994 році. У його рідному містечку на фасаді школи, яку збудували на місці хати, у котрій народився, встановили меморіальну дошку. На ній улюбленець дітей зображений в образі Діда Панаса.

За матеріалами Provce. ck.ua.