29 липня Володимира Дикого провели в останню путь.
У Луцьку попрощалися з легендарним футболістом ФК «Волинь» (Фото)
Сотні людей зібралися біля Дому панахиди в Луцьку, аби попрощатися з легендарним футболістом «Волині» Володимиром Диким
Тут – і його одноклубники, і друзі дитинства, і колеги з тренерської діяльності, і вихованці, рідні й просто небайдужі, які пам’ятають Володимира Петровича передусім як принципового нападника, який своєю грою змушував плакати на полі всіх захисників команди-суперниці.
Усі як один переконують: нині в Україні немає футболіста, який міг би дорівнятися майстерністю до Дікар, пише ІА Волинські новини.
Упродовж ігрової кар’єри нападник змінив низку українських клубів: «Карпати», «Металіст», СКА «Львів», «Нива Т», «Нафтовик», «Верес» та «Волинь». Саме в Луцьку Володимир Дикий найкраще проявив свої здібності. Разом із покійним Андрієм Стефановичем Федецьким він залишається в історії найкращим бомбардиром клубу «Волинь». Обидва по 91 разу забивали у ворота команд-суперниць на чемпіонатах і Кубках СРСР та України.
Володимир Дикий був одним із творців вагомого успіху в історії «Хрестоносців» – перемоги у Другій лізі союзного чемпіонату 1989 року, а також постійним бомбардиром «Волині». Будучи уродженцем Львівщини, він раз і фактично назавжди пов’язав себе з волинським краєм.
Після завершення кар’єри, із 2000 року, працював тренером юнацьких, молодіжних команд клубу, був у штабі Віталія Кварцяного в УПЛ. Протягом останніх років був улюбленим тренером дитячої групи, яка цьогоріч дебютуватиме в Еліт-лізі ДЮФЛУ.
Футболіст, тренер, екстренер Національної збірної України Мирон Маркевич пригадав, що вперше дізнався про Володимира Дикого, коли той ще грав за «Карпати».
«Він був одним із найкращих футболістів у тому складі «Карпат». Пізніше так склалося, що я працював у Луцьку, запросив його сюди, але в той рік я відійшов і з ним працював Віталій Володимирович (Кварцяний; ідеться про кінець 80-х – початок 90-х років, – ВН). Через два-три роки я повернувся і тренував його ще два роки… Це був дійсно серйозний нападаючий. Він був душею команди. На полі він був безкомпромісним, ніколи не відбував номер, старався бути агресивним, тому й забивав багато. Я з приємністю згадую ті роки. Мені приємно, що саме я його сюди, в Луцьк, привіз, де він затримався на все життя», – розповів Мирон Богданович.
Додав, що Володимир Дикий не давав спокою захисникам, постійно грав на випередження.
«Був дуже неприємним для захисників. Вони всі плакали від нього – що на тренуванні, що тим паче в грі. Таких нападаючих зараз в Україні я не бачу. Він був нестандартним гравцем. Найголовніше – він не давав спокою нікому».
Як поділився футбольний тренер, колишній головний тренер луцької «Волині», президент Федерації футболу Волині Віталій Кварцяний, насамперед він любив Володимира Петровича як людину. Пригадав, цьогоріч Дикий найпершим привітав його з днем народження.
«Ми запросили його у Луцьк 1988 року. Можу сказати, що це був унікальний футбольний талант. Він забивав вирішальні голи. Знаєте, як це для тренера, коли є гравець, який підтримує тебе і робить свято для болільника? Адже якщо він забиває голи, то, значить, тренер працює, його активізують до роботи. Приємно, коли є гравці, які можуть реалізувати задумане. Без гравців, які забивають голи, тренер нічого не вартий, – зазначив Віталій Володимирович. – У 1988 році він у нас забив 16 голів, у 1989 році – 22 голи. Дуже важливо, що він як гравець забивав вирішальні голи – наприкінці матчу. Попри втомлені м’язи, він знаходив сили, аби сконцентруватися і проявляти майстерність. Гравцю, який не має майстерності, трудно виконати технічні моменти. Правильний удар, постановка корпусу, координованість, гра на випередження, чітке завершення (чи головою, чи ногою) – він усе це робив бездоганно».
Володимира Дикого дуже любили вболівальники та поважали інші футболісти, адже він був дивовижним гравцем.
«Пізніше я його запросив помічником тренера. Він заслужив це. Приїхав на Волинь, адаптувався, одружився на волинянці… Він завжди ділився шматком хліба. Він міг показати свою майстерність на тренуванні. Він не зациклювався на тому, що сам вмів. Він ділився своїм досвідом, аби футболісти вміли грати так, як він колись. Звичайно, так, як він, трудно було навчити грати. Але я казав: Володю, вчи, доводь до автоматизму, як ти міг, як корпус поставити, як носочок витягнути. Він міг кваліфіковано це все показати, адже вмів це робити від природи», – сказав Віталій Кварцяний.
За його словами, Володимир Дикий був вимогливим тренером.
«Для того, щоб чогось досягнути, треба багато чого повторювати. Він робив усе дуже добросовісно. Він любив шліфувати майстерність футболістів».
Капітан «Волині» кінця 80-х – початку 90-х років Володимир Антонюк розказав, що познайомився з Диким у 1988-му, коли той перейшов у «Волинь».
«До того я його не знав, хоча ми обоє народилися в Червонограді (Львівщина, – ВН). Ми познайомилися тільки тут, у Луцьку. Всі хлопці відразу замітили, що він був дуже щирою людиною, справедливою. Ми називали його ніжно Дікарь (сміється, – ВН). Ми сильно дружили… Він весь час підтримував колектив. Наша команда була сильною тим, що ми були єдинодумці й одне за одного дуже сильно стояли. Навіть якщо тренер на нас ображався, хотів когось вигнати, ми всі разом приходили і ставили умови: або він з нами, або – ні. Навіть такі були варіанти. Ми були згуртованим колективом. Володя весь час виступав на нашій стороні. Він ні разу не спригнув із тієї думки, яку ми доводили. Він був дуже щирим і дуже щедрим», – розказав капітан чемпіонської «Волині» 1989-го.
