«Там з діда-прадіда чорні науки передаються по жіночій лінії. Не впускай її, донечко, у свій дім...»
Романтична історія на вечір: «Не кохав її, не любив навіть, але без неї не міг дихати...»
– Я хліба і молока купив, – сказав Степан, заходячи в квартиру. В Олени від здивування мову відняло, а він, ніби й не трапилося нічогісінько, пройшов у вбиральню, вимив руки і спокійно почимчикував на кухню насипати собі борщ. Стоїть Олена, а з місця зрушити не може – ноги не йдуть. Донька поруч, хоч і мала ще геть, але теж величезними здивованими очицями дивиться на татка
Прийшовши хоч трошки до тями, Оленка іде вслід за колишнім чоловіком:
– А Оля? Вона знає, що ти тут?
Степан опустив ложку, так і не донісши до рота. Очі враз посумнішали:
– Я не знаю, як це назвати, Олено! Мара, приворот? Ніколи в таке не повірив би. Я ж не кохав її, не любив навіть, але без неї не міг дихати. Мусив бути поруч. Це не описати, ці почуття, ці сни. Як ніби накрив густий в’язкий туман. А сьогодні встав зранку і така огида до неї, до того дому. Дивлюсь і не розумію, що я там роблю. Ніби заблукав, а лиш сьогодні прозрів і шлях додому знайшов.
Оленка заплакала, заголосила. Важко осіла на підлогу. Плакала, сміялась і знову плакала. Степан ніжно пригортав кохану дружину, тисячі разів обціловував, голубив її і свою донечку. Пригортав і ніби вростав у них усією душею: «Нарешті вдома! Нарешті».
…Оля з Оленкою в інституті познайомились. Оленка – жвава весела красуня, а от Ольга навпаки – ні обличчя, ні статури. Дівчина була замкненою і на всіх дивилась з-під лоба, щось постійно шепотіла і спльовувала. Якби не жили в одній кімнаті, може, і не звела б їх доля ніколи – надто вже різними дівчата були.
Оленка Ольгу чомусь уподобала в подружки. Водила її скрізь за собою, допомагала в навчанні. А коли заміж за Степана зібралася, то попросила Олю стати дружкою. Після закінчення вишу Оленка часто зідзвонювалась з Олею і взяла за куму, коли народилася донечка.
Пішла до куми. На коліна ставала, благала в дитини тата не забирати. Ольга ж лиш посміялась.
Ніхто Олену не розумів. Друзі відверто цурались Ольги і в компаніях вона була білою вороною. Слова з неї не витягнеш, сидить, мов сич, на всі боки з-під лоба дивиться. Що вже Оленка в ній знайшла – не зрозумів ніхто.
– Обережніше з нею, – сказала одного разу мамина співробітниця при зустрічі. – Їхній рід у нашому селі десятою дорогою минають. Там з діда-прадіда чорні науки передаються по жіночій лінії. Не впускай її, донечко, у свій дім. Чорна вона людина і душу продала.
Оленка перехрестилась, посміялась і забула. А одного дня її Степан заявив, що йде від неї... До Ольги.
– Ні їсти, ні спати, ні дихати без неї не можу. Тягне мене до Ольги, сил немає, як тягне. Прости. Я йду.
Читайте також: Гуляща: свекор вигнав, як застав з іншим, а чоловік пробачив – бо кохав.
Що вона тоді бідолашна пережила! Степан, мов заворожений, аж змарнів, то до неї і доньки, то до Ольги йде. Сам плаче і вона місця собі не знаходить. Пішла до куми. На коліна ставала, благала в дитини тата не забирати. Ольга ж лиш посміялась.
– Мій він буде. Нічий. Мій.
Потім було розлучення і гучне весілля на Ольжиному подвір’ї. Гуляли три дні. Кажуть, свекруха плакала тоді так, ніби сина на той світ проводжала. Перед реєстрацією просила його не робити помилку, повернутися до родини, а той мов сам не свій – дивиться на Ольгу і нікого, крім неї, не бачить.
…Казала Олені ворожка, що три роки потерпіти потрібно. Далі Ольга його не втримає.
Учора минуло рівно три роки, а сьогодні Степан повернувся. Квартиру продали одразу і виїхали подалі з того міста. Кажуть люди, що поїхали, у чому були, зі свого дому.
– Туди Ольга заходила. Хто знає, що робила і де.
Анна КОРОЛЬОВА
