"Знання з однієї роботи переношу на іншу: у Центрі займаюсь з дітьми, які мають проблемний розвиток, а в футбольному клубі навпаки – працюю з обдарованою малечою, де відбираємо найсильніших", - каже Олександр.
Із футбольного тренера - у реабілітологи: як лучанин за допомогою гри пробуджує мозок дитини
Олександр Курінов знає, як запустити мовленнєві зони в корі головного мозку через роботу з тілом. Він – фізичний реабілітолог дитячого корекційно-розвиткового центру «Розмовляйко». А ще виховує майбутніх футболістів дитячо-юнацької спортивної школи «Волинь». Кожна дитина для нього – переможець: і та, що тільки вчиться тримати ложку чи робити перші кроки, і та, яка впевнено веде м’яч на полі, здобуваючи кубки та медалі
М’яч, що лікує: малеча пізнає світ через тіло
– Усе своє свідоме життя я провів у Луцьку, хоча народився у Шахтарську Донецької області, – розповідає Олександр. – Лише на літні канікули туди їздив. Востаннє, коли мені було років 7: бабуся захворіла, і ми її забрали на Волинь, а потім не стало і дідуся. Пам’ятаю свою вулицю, двір, друзів, з якими найбільше спілкувався. Пригадую терикони. Тато у мене військовий, вертолітник, я часто ходив до нього на аеродром. Мама працює у лабораторії «Луцькводоканалу». А я з дитинства любив спорт, тому вважаю, що зараз на своєму місці, бо до цього прагнув, і від того, що роблю, отримую величезне задоволення.
Почалось усе з того, що разом із товаришем Олександром Неделюком зорганізували приватну спортивну школу, де займалися з дітьми маленького віку: від 4 до 7 років. Це був такий собі підготовчий етап малят до футболу: у першу чергу робота з м’ячем.
– Дитина розвивається через гру, розуміє себе через тіло, так пізнає світ, – говорить Олександр. – І насамперед через роботу з грубою моторикою запускаються всі інші процеси в організмі, в тому числі і розумові. Це дуже добре знають корекційні педагоги, яким доводиться повертатися до етапу повзання з дитиною, щоб нарешті вона заговорила. Якось нам зателефонувала керівник дитячого корекційно-розвиткового центру «Розмовляйко» Людмила Вознюк і запропонувала співпрацю: через роботу з тілом щоб допомагали загальному розвитку дітей. Майже два роки ми працювали разом, а потім товаришеві надійшла пропозиція тренувати дітей у дитячо-юнацькій спортивній школі «Волинь». Згодом туди ж запросили і мене: отак і поєдную обидві роботи, і вони як бонус одна для одної.
– Дитина розвивається через гру, розуміє себе через тіло, так пізнає світ, – говорить Олександр. – І насамперед через роботу з грубою моторикою запускаються всі інші процеси в організмі, в тому числі і розумові.
«Діти піддаються корекції у маленькому віці»
– На початку було психологічно важко, але тепер вони мені такі ж, як і всі інші діти, просто особливі, – каже Олександр Курінов. – До нас приводять малюків, яким нема і двох років. Намагаючись допомогти, розумію, що даємо їм поштовх до розвитку. Працюємо з тілом, бо кожен починає свій шлях з відчуття себе. Спочатку дитина має тримати голову, сісти, поповзти. Саме у цей період отримує дуже багато інформації, дізнається, що таке відстань. Якщо бачить предмет перед собою, то вже може дотягнутись до нього, взяти в руки і проаналізувати. Вона має сенсорні відчуття: чи то під нею холодна плитка, чи килимок. То такі моменти, коли іде імпульс від мозку до кінцівки і навпаки. Чому кажуть, що перші 7 років дуже важливі? У цей період малеча отримує близько 80 відсотків інформації, яку людина взагалі здобуває за життя: ходити, читати, писати і т.д. Тому завжди робимо акцент на маленьких дітках, бо їхній мозок дуже пластичний і піддається корекції саме в ранньому віці. І якщо ваша малеча не відповзала, то на це треба звернути увагу, бо вона не отримала потрібного навантаження: опорно-руховий апарат ще не сформувався в правильному тонусі для того, щоб потім дитина встала і пішла. І це може свідчити про подальші проблеми з мовленням. То ж наше головне завдання – наситити дитину відчуттями, зафіксувати їх у мозку через позитивну взаємодію, і чим більше, тим краще.
«Все показуємо на власному прикладі: повзаємо з ними на колінах, стрибаємо»
– Займаємось з такими дітками у спортзалі, де формуємо основу під той будиночок, який з часом буде виростати, – говорить реабілітолог. – А потім, коли вже дитина зможе виконувати команди інструктора, коли посидюча, а не рухається хаотично, можна переходити і на дрібну моторику. Бо наша робота – це груба моторика. Граємось м’ячиками, фігурками, пірамідками. Деякі хлопчики та дівчатка швидко розвиваються, а декому треба довго працювати. І тоді найменший успіх – це вже перемога.
Більше тисячі дітей пройшло через руки Олександра Курінова. Він наголошує, що дуже помітно, коли батьки вдома працюють зі своїм чадом. Великий результат дає групова робота.
Більше тисячі дітей пройшло через руки Олександра Курінова. Він наголошує, що дуже помітно, коли батьки вдома працюють зі своїм чадом. Великий результат дає групова робота.
– Ми все показуємо на власному прикладі: повзаємо з ними на колінах, стрибаємо, – розповідає Олександр. – Пригадую одного хлопчика, який прийшовши до нас у Центр, не розмовляв. Через тиждень сказав: «мама» і «тато». Йому був потрібен лише маленький поштовх. Є в нас такі дітки, з якими займаємось вже декілька років. За ними дуже цікаво спостерігати, бо пам’ятаєш, як починали і чого вже досягли – дитина розкривається, ніби квітка.
«Після кожного тренування і заняття точно знаю: день прожитий недарма»
…Залитий сонцем футбольний майданчик, чутно удари м’ячів, що вдаряються об землю. Тренер дає команду дев’ятирічним хлоп’ятам, що розійшлися, зайнявши кожен своє місце. — Готові? — котиться луною. А тоді — різкий свисток.
Приблизно так починається тренування у дитячо-юнацькій спортивній школі «Волинь».
Тож знання з однієї роботи переношу на іншу: у Центрі займаюсь з дітьми, які мають проблемний розвиток, а в футбольному клубі навпаки – працюю з обдарованою малечою, де відбираємо найсильніших.
З власною феєричною кар’єрою у футболі у мене не склалось, – усміхається Олександр. – Успіх залежить від багатьох факторів, і від везіння теж. Треба опинитися у потрібному місці у потрібний час. Знаю хлопців, які дуже добре грали в юнацькому футболі, були першими в чемпіонатах України, але не побудували футбольної кар’єри, про яку мріяли. Я ж цілком себе реалізовую, навчаючи дітей. Отримав тренерську ліцензію категорії «В», затверджену УЄФА – футбольної європейської організації. Національні та клубні змагання, включаючи Чемпіонат Європи, Лігу націй, Лігу чемпіонів, Лігу Європи і Суперкубок, проходять саме під її егідою. Є чотири тренерські ліцензії: «С», «В», «А», «PRO». Кожна з них дозволяє поступово розвиватися. Підсумкова точка – категорія «PRO», яка дає можливість працювати головним тренером в усіх вищих європейських лігах.
Зі своїми підопічними лучанину нескладно знайти спільну мову.
– Якщо хтось не слухається, то вистачає і 10 присідань, – усміхається Олександр. – Вкінці тренування граємо у футбол. Якщо комусь забороняю – це одне з найтяжчих покарань. Діти розуміють, що прийшли сюди чогось навчитись. Люблю за ними спостерігати. Коли вони щасливі, то такі безпосередні, справжні. Чимало про дитячий розвиток я дізнався саме у корекційному центрі «Розмовляйко». Граючи у футбол у маленькому віці, діти не можуть сприймати багато подразників. Буває, тренер кричить, а дитина не чує. А насправді є вікові особливості, на які треба спиратись і, не знаючи їх, дуже тяжко порозумітись. Тож знання з однієї роботи переношу на іншу: у Центрі займаюсь з дітьми, які мають проблемний розвиток, а в футбольному клубі навпаки – працюю з обдарованою малечою, де відбираємо найсильніших. Інколи запитую себе, чому вкладаю так багато зусиль у цю роботу. Але після кожного тренування, після кожного проведеного заняття точно знаю, що день прожитий недарма.
Читайте також: Тренер хоче змін: з Шевченка, напевне, вистачить 5 років у збірній
