Керувати машиною Аллу навчив тато-свекор.
Фермер з Горохівщини, який першим в селі приватизував паї, коли занепадали колгоспи, показав, як нині господарює (Відео)
Віктор Капітула з Ватина, що на Горохівщині, уже другий десяток літ утримує сімейне господарство. Він — з тієї когорти фермерів, які власним прикладом показують, як можна хазяйнувати в селі і з того щось мати, не те щоб розкошувати, але прогодувати велику сім’ю і бути принаймні впевненим у завтрашньому дні
12-річний Іван уже водить трактор
У подружжя Капітул троє синів. Хлопці повиростали, повивчалися, поодружувалися. Віктор Петрович і Оксана Степанівна нині господарюють з невісткою Аллою, яку називають донькою, і трьома внуками: Іванком, Лізою та Міланою, які з охотою беруться їм допомагати. От 12–річний Іван водить трактор і підсобляє дідові ремонтувати техніку.
— Якось дідусь із бабусею сказали, що збираються на море. Думаю, о, мене зараз візьмуть. Але ж ні. Повернулися з причепом, а на ньому бачу щось велике і накрите. Я здивувався, що ж це могло бути. Заглянув — бачу колеса. Зняв накриття — а там… трактор, — пригадує Іванко. Відразу помітно, що дитину ця покупка тішить більше, ніж будь–яка подарована іграшка. Тим паче дід навчив його керувати цим агрегатом.
Невістка також сіла за кермо
— Коли колгоспи розпадалися, ми перші забрали свої землі і почали на них господарювати. Мали тоді 29 гектарів, починали з маленького тракторця. Змалку допомагали трудитися на землі діти. Ми з дружиною намагалися прищепити їм любов до праці, а зараз — внукам, — розповідає Віктор Капітула.
Розподілу на обов’язки в родині немає. Роботу на чоловічу і жіночу також не ділять: приміром, невістка Алла і вантажівку, і трактор водить, а чоловіки можуть підсобити на городі.
Нині ж держава більше уваги звертає на великотоварні господарства, а малі — занепадають.
Основний заробіток дають зернові та зернобобові. Господарі зізнаються, що великих статків не мають, але для підтримки господарства доходів вистачає. Обробляють нині 12 гектарів землі. Мають старий комбайн «Нива», який на ходу майже 20 літ. На новіший, каже фермер, ще не «стягнулися», адже сільське господарство не таке прибуткове, як здається.
— Розкошувати не виходить, — пояснює фермер, — завдяки ж спільній праці вдається досягати стабільності.
«Грошей за паї вистачить на рік–два…»
— Насправді простим селянам нині дуже важко. А коли вступить в силу закон про продаж землі, буде ще гірше, адже бідних дуже багато і вони відразу будуть збувати паї. Для села це погано, — міркує фермер.
— Як можна продати шматок землі? Кожен раз вона ж щось приносить. Згадаймо наших дідів–прадідів, які і каміння виносили з цих полів, і дерева викорчовували, і осушували, як важко не було, але трудилися. За кожну соту–десятину боролися. А зараз позбутися, аби отримати тимчасову вигоду? З цього не розживешся. Грошей вистачить на рік– два. А що далі? — обурюється волинянин.
До речі, їхня родина, крім вирощування зернових, розводить овець, свиней, нутрій. Баранів декілька років тому привіз син Михайло із Локачинського району. Вовну не здають, бо не мають збуту. Але зберігають на всяк випадок. Жінки навчилися готувати делікатеси із баранячого м’яса. Пані Оксана навіть поділилася своїм кулінарним секретом. Жінка каже, що перед приготуванням баранину завжди маринує.
Як держава може допомогти селянам?
Крім фермерства, Віктор Капітула має й управлінський досвід: чотири роки був сільським головою у Ватині. Нині чоловік каже, що то дуже важка робота.
— У місцевому самоврядуванні, особливо у малорозвинутих селах, важко щось змінити і зробити. Зараз виникають багато неув’язок, велика плутанина, села занепадають. Нині об’єдналися в громади, але поки нічого кращого не відбулося.
Щодо бізнесу, аграрій також не має жодних ілюзій, він каже, що чинне законодавство сприяє тільки латифундистам.
— Колись в нашій окрузі та й скрізь на Волині працювали цукрові заводи. Ми починали фермерувати у 1996—1997 роках. Тоді буряки давали змогу селянам заробляти… Нині ж держава більше уваги звертає на великотоварні господарства, а малі — занепадають. Прості господарі не мають куди збувати свою продукцію.
Незважаючи на вже традиційний для волинських фермерів песимізм, Віктор Капітула і не думає здаватися. Він і далі ремонтуватиме свою стареньку техніку, платитиме податки і навчатиме внуків обробляти землю. А вони вже може «стягнуться» на новий комбайн…
Аліна ВІТИНСЬКА.
