«Він іще далекий від ідеалу: м’які шиплячі, оце «шшьо» замість «що», росіянізми, кострубаті граматичні форми…
Навіть Зеленський платив 3000 гривень за урок української Олександрові Авраменку?
«На хліб можна намазати все!» — так єдиний в Україні філолог-мільйонер прокоментував слова журналістки «1+1» Наталки Мосейчук, сказані у розпал виборчої кампанії нинішнього глави держави, про те, що мову на хліб не намажеш. Як же вдалося чи не найвідомішому нині вітчизняному лінгвісту досягти успіху — і наукового, і фінансового?
«Серце підказувало, що майбутнє – за українською мовою»
Він народився у селі Комишуваха Запорізької області, зростав у місті, в російськомовному оточенні, де не тільки спілкувалися «общєпонятним», а й нерідко ставилися до української як до меншовартісної, другосортної.
«Я ж з дитинства не асоціював її з чимось, чого треба соромитись, — на відміну від моїх однолітків. Мене батьки відправляли на літо до бабусі в село, і ця стежка, річка, верби, бабусина казка… Мені здається, у кожного в житті повинна бути своя «зачарована Десна». Дитина без бабусі в селі виростає якоюсь знедоленою. Це був мій чарівний світ, і мову, що в тому світі звучала, я сприймав як щось рідне і тепле», — ділився спогадами Олександр Миколайович.
Попри те, що в школі хлопця вважали математиком, а мама сподівалася, що син стане лікарем, він потайки від батьків подав документи на філфак. Причому, пояснюючи свій вибір фаху, каже, що підходив до цього цілком прагматично: «На англійську не вступлю, бо батьки не мають грошей на хабар. Російська — нащо вона мені? Україна в той час уже була незалежною, відбулася революція на граніті, живий ланцюг на честь Злуки… Серце підказувало, що майбутнє — за українською мовою, і правильно підказувало. От що б я робив зараз із тією російською? На базарі торгував? До того ж на цю спеціальність вступала моя майбутня дружина, і я подумав: разом веселіше!».
«Виручала груша – прийшов, назбирав, поїв…»
Відтоді українська філологія стала для Олександра Авраменка успішною, хоч не і зразу дохідною справою. Ще студентом він переміг на всеукраїнській олімпіаді. «Повернувся з першим місцем, друге нікому не дали, бо був величезний розрив. Ходжу університетом, а мене навіть ніхто ні про що не запитує, бо всі звикли: перше місце — це або Київ, або Львів, а ми, Запоріжжя, — так, статисти. І ось надійшов мій диплом на адресу деканату… Декан увірвався в аудиторію: «Олександре, ви що, перемогли?! А чого ж мовчите?» — «Ви не запитували…». Відтоді до мене особлива повага була», — пригадує Олександр Миколайович свій несподіваний для всіх успіх.
А вже за рік після закінчення університету він став учителем року в Києві — серед педагогів 560 шкіл. Мабуть, ця перемога також була неочікуваною для багатьох, але не для нього самого: «Я весь час працював учителем — поки навчався. Рано одружився, у нас народився син, тож я в першу зміну вчився сам, у другу — вчив дітей. У Запоріжжі мене залишали на кафедрі: «Тут тобі скрізь зелене світло, ти такий один, а в Києві тисячі». Та я чомусь вірив: не тисячі…».
Однак професійні успіхи не завжди винагороджувались фінансово: у сумнозвісні 1990-ті вчителям по пів року не платили. Тож і Авраменку довелося пізнати, почім ківш лиха… У Києві він винаймав кімнату біля КПІ, поблизу росла груша. «Якби не вона, мабуть, не протримався б. Влаштувався в школу, працюю, знаю, що в четвер буде аванс. Продукти поділив: три картоплини — на вівторок, три — на середу, останні три — на четвер, якось проживу… Приходжу по аванс, а мені не нараховано! Хтось щось забув підписати — і мене у списку немає… — розповідає про той період. Щоб вижити, довелося збирати і здавати пляшки: — Якомога раніше намагався вийти, бо ж соромно… І ця груша рятівна — прийшов, назбирав, поїв… Ледве дотягнув до зарплати. І що ви думаєте? Знову не нараховано…».
Та світ не без добрих людей. Авраменка виручила жіночка-завгосп і заодно касирка: «Сашенька, а за что же вы жить будете? — витягла свої гроші з кишені: — Возьмите! И не вздумайте отказываться!». Наступного місяця, отримавши зарплату, молодий педагог повернув борг, проте й досі вважає, що саме ці злидні спонукали його боротися з усіх сил, аби ніколи не бути голодним і нещасним. Пролізти на телебачення, на радіо, куди завгодно, але не бідувати!
«Навіть якби булочки продавав, їх би вмить розмітали, бо ти завжди досягаєш мети»
Тепер «від зарплати до зарплати» — це не про нього, ті часи в далекому минулому. Нині Олександр Авраменко — офіційний мільйонер, власник шикарних авто, квартири-офісу в престижній висотці поблизу Київського залізничного вокзалу, великого помешкання в передмісті столиці та вілли на Канарах («Там я зимую. Дуже комфортна температура взимку, +22»), «колекціонує курорти»… Здавалось би — фантастика. Проте Олександр Миколайович заперечує: ні, наполеглива робота, адже можна плакати, що держава платить копійки, нарікати на президента, на уряд, а можна застосувати свій хист собі на користь. «Ви мені Мосейчук згадали, з її «коронною фразою». Так-от, «намазати на хліб» можна все: і мову, і математику, і перукарську справу, і медицину, і вміння лагодити автівки. Треба тільки захотіти і йти до мети», — заявив Авраменко в інтерв’ю виданню obozrevatel.
«Хай воно сказиться, я вже давно не живу на 36 тисяч гривень! І всім учителям цього бажаю», – каже Олександр Миколайович щодо пропозиції йти в політику.
Ну а в самого Олександра Миколайовича вмінню і бажанню досягати мети варто повчитися. Його друзі зауважують, що навіть якби він став булочки продавати — їх би вмить розмітали. Починав же з підручників, бо на початку вчительської кар’єри молодий чоловік спостеріг: викладачі — їх автори ще тоді були гарно вдягнені, їздили відпочивати за кордон… Тож він узявся до справи — і вже перший його підручник переміг у національному конкурсі, відтоді науковець не здає позицій 17 літ поспіль. На сьогодні у доробку Олександра Авраменка — понад 50 підручників та посібників з української мови й літератури.
Він — доцент Київського університету імені Грінченка, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Технічного ліцею КПІ, заслужений працівник освіти України, має інтернет-магазин, тривалий час є незмінним автором всеукраїнського радіодиктанту, який щорічно проводять до Дня української писемності та мови, дає майстер-класи з культури мови (за даними obozrevatel.com, у Києві та області — 500 доларів, далі по Україні — 1200), а ще — лекції, приватні уроки (його учнем, як стверджує пан Авраменко, може стати кожен, хто бажає і може це собі дозволити, адже заняття коштує 3000 гривень). До його послуг вдаються не лише випускники шкіл, аби підготуватися до ЗНО, а й представники шоу-бізнесу та політичної еліти, зокрема навчалися в Авраменка української Олександр Педан, Анатолій Анатоліч, Єгор Гордєєв, Ольга Фреймут, Володимир Зеленський.
Читайте також: Фермер з Горохівщини, який першим в селі приватизував паї, коли занепадали колгоспи, показав, як нині господарює (Відео).
Кликали Олександра Авраменка і в політику, хоч він і не зізнається, яка саме партія запрошувала. Однак, як запевняє, найбільше в житті цінує свободу, а ходити в Раду і за 36 тисяч гривень на місяць тиснути на кнопочки — не для нього: «Хай воно сказиться, я вже давно не живу на 36 тисяч гривень! І всім учителям цього бажаю».
За матеріалами obozrevatel.com, 1plus1.ua, chernivetski.info.
Надія АНДРІЙЧУК.
