Навіть Зеленський платив 3000 гривень за урок української Олександрові Авраменку?

«Серце підказувало, що майбутнє – ​за українською мовою»

Він народився у селі Комишуваха Запорізької області, зростав у місті, в російськомовному оточенні, де не тільки спілкувалися «общєпонятним», а й нерідко ставилися до української як до меншовартісної, другосортної.

«Я ж з дитинства не асоціював її з чимось, чого треба соромитись, — ​на відміну від моїх однолітків. Мене батьки відправляли на літо до бабусі в село, і ця стежка, річка, верби, бабусина казка… Мені здається, у кожного в житті повинна бути своя «зачарована Десна». Дитина без бабусі в селі виростає якоюсь знедоленою. Це був мій чарівний світ, і мову, що в тому світі звучала, я сприймав як щось рідне і тепле», — ​ділився спогадами Олександр Миколайович.

Попри те, що в школі хлопця вважали математиком, а мама сподівалася, що син стане лікарем, він потайки від батьків подав документи на філфак. Причому, пояснюючи свій вибір фаху, каже, що підходив до цього цілком прагматично: «На англійську не вступлю, бо батьки не мають грошей на хабар. Російська — ​нащо вона мені? Україна в той час уже була незалежною, відбулася революція на граніті, живий ланцюг на честь Злуки… Серце підказувало, що майбутнє — ​за українською мовою, і правильно підказувало. От що б я робив зараз із тією російською? На базарі торгував? До того ж на цю спеціальність вступала моя майбутня дружина, і я подумав: разом веселіше!».

«Виручала груша – ​прийшов, назбирав, поїв…»

Відтоді українська філологія стала для Олександра Авраменка успішною, хоч не і зразу дохідною справою. Ще студентом він переміг на всеукраїнській олімпіаді. «Повернувся з першим місцем, друге нікому не дали, бо був величезний розрив. Ходжу університетом, а мене навіть ніхто ні про що не запитує, бо всі звикли: перше місце — ​це або Київ, або Львів, а ми, Запоріжжя, — ​так, статисти. І ось надійшов мій диплом на адресу деканату… Декан увірвався в аудиторію: «Олександре, ви що, перемогли?! А чого ж мовчите?» — ​«Ви не запитували…». Відтоді до мене особлива повага була», — ​пригадує Олександр Миколайович свій несподіваний для всіх успіх.

 А вже за рік після закінчення університету він став учителем року в Києві — ​серед педагогів 560 шкіл. Мабуть, ця перемога також була неочікуваною для багатьох, але не для нього самого: «Я весь час працював учителем — ​поки навчався. Рано одружився, у нас народився син, тож я в першу зміну вчився сам, у другу — ​вчив дітей. У Запоріжжі мене залишали на кафедрі: «Тут тобі скрізь зелене світло, ти такий один, а в Києві тисячі». Та я чомусь вірив: не тисячі…».

Однак професійні успіхи не завжди винагороджувались фінансово: у сумнозвісні 1990-ті вчителям по пів року не платили. Тож і Авраменку довелося пізнати, почім ківш лиха… У Києві він винаймав кімнату біля КПІ, поблизу росла груша. «Якби не вона, мабуть, не протримався б. Влаштувався в школу, працюю, знаю, що в четвер буде аванс. Продукти поділив: три картоплини — ​на вівторок, три — ​на середу, останні три — ​на четвер, якось проживу… Приходжу по аванс, а мені не нараховано! Хтось щось забув підписати — ​і мене у списку немає… — ​розповідає про той період. Щоб вижити, довелося збирати і здавати пляшки: — ​Якомога раніше намагався вийти, бо ж соромно… І ця груша рятівна — ​прийшов, назбирав, поїв… Ледве дотягнув до зарплати. І що ви думаєте? Знову не нараховано…».

Та світ не без добрих людей. Авраменка виручила жіночка-завгосп і заодно касирка: «Сашенька, а за что же вы жить будете? — ​витягла свої гроші з кишені: — ​Возьмите! И не вздумайте отказываться!». Наступного місяця, отримавши зарплату, молодий педагог повернув борг, проте й досі вважає, що саме ці злидні спонукали його боротися з усіх сил, аби ніколи не бути голодним і нещасним. Пролізти на телебачення, на радіо, куди завгодно, але не бідувати!

«Навіть якби булочки продавав, їх би вмить розмітали, бо ти завжди досягаєш мети»

Тепер «від зарплати до зарплати» — ​це не про нього, ті часи в далекому минулому. Нині Олександр Авраменко — ​офіційний мільйонер, власник шикарних авто, квартири-офісу в престижній висотці поблизу Київського залізничного вокзалу, великого помешкання в передмісті столиці та вілли на Канарах («Там я зимую. Дуже комфортна температура взимку, +22»), «колекціонує курорти»… Здавалось би — ​фантастика. Проте Олександр Миколайович заперечує: ні, наполеглива робота, адже можна плакати, що держава платить копійки, нарікати на президента, на уряд, а можна застосувати свій хист собі на користь. «Ви мені Мосейчук згадали, з її «коронною фразою». Так-от, «намазати на хліб» можна все: і мову, і математику, і перукарську справу, і медицину, і вміння лагодити автівки. Треба тільки захотіти і йти до мети», — ​заявив Авраменко в інтерв’ю виданню obozrevatel.

«Хай воно сказиться, я вже давно не живу на 36 тисяч гривень! І всім учителям цього бажаю», – каже Олександр Миколайович щодо пропозиції йти в політику.

Ну а в самого Олександра Миколайовича вмінню і бажанню досягати мети варто повчитися. Його друзі зауважують, що навіть якби він став булочки продавати — ​їх би вмить розмітали. Починав же з підручників, бо на початку вчительської кар’єри молодий чоловік спостеріг: викладачі — ​їх автори ще тоді були гарно вдягнені, їздили відпочивати за кордон… Тож він узявся до справи — ​і вже перший його підручник переміг у національному конкурсі, відтоді науковець не здає позицій 17 літ поспіль. На сьогодні у доробку Олександра Авраменка — ​понад 50 підручників та посібників з української мови й літератури.

Він — ​доцент Київського університету імені Грінченка, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Технічного ліцею КПІ, заслужений працівник освіти України, має інтернет-магазин, тривалий час є незмінним автором всеукраїнського радіодиктанту, який щорічно проводять до Дня української писемності та мови, дає майстер-класи з культури мови (за даними obozrevatel.com, у Києві та області — ​500 доларів, далі по Україні — ​1200), а ще — ​лекції, приватні уроки (його учнем, як стверджує пан Авраменко, може стати кожен, хто бажає і може це собі дозволити, адже заняття коштує 3000 гривень). До його послуг вдаються не лише випускники шкіл, аби підготуватися до ЗНО, а й представники шоу-бізнесу та політичної еліти, зокрема навчалися в Авраменка української Олександр Педан, Анатолій Анатоліч, Єгор Гордєєв, Ольга Фреймут, Володимир Зеленський.

Читайте також: Фермер з Горохівщини, який першим в селі приватизував паї, коли занепадали колгоспи, показав, як нині господарює (Відео).

Кликали Олександра Авраменка і в політику, хоч він і не зізнається, яка саме партія запрошувала. Однак, як запевняє, найбільше в житті цінує свободу, а ходити в Раду і за 36 тисяч гривень на місяць тиснути на кнопочки — ​не для нього: «Хай воно сказиться, я вже давно не живу на 36 тисяч гривень! І всім учителям цього бажаю».

За матеріалами obozrevatel.com, 1plus1.ua, chernivetski.info.

Надія АНДРІЙЧУК.