Командний дух — запорука перемог членів «Добродія в дії» і в спорті, і у житті.
«Якби чиновники хоча б на день пересіли з іномарок в інвалідні візки…»
Цих наполегливих, дуже активних хлопців і дівчат у Ковелі знають усі. Через ураження опорно-рухового апарату вони не можуть ходити, але займаються спортом, виступають на сцені, беруться за різні цікаві й потрібні справи
Полюбили бочу й стали суддями… навіть мами
— Думаєте, це просто? Тоді спробуйте, чи будуть «слухатися» вас м’ячі? —запрошують випробувати свої сили в грі комунікабельні й життєрадісні молоді люди на візках.
У залі Ковельського спорткомплексу вони збираються тричі на тиждень. Того дня потіли з особливим ентузіазмом, бо через кілька днів мали брати участь у змаганнях із цього виду спорту на Рівненщині. Розповідали, що вранці, до початку занять, побували вже у міській раді, просили профінансувати поїздку або виділити транспорт. На перемовини відрядили чемпіона України Олега Гелетуху, а також Сашу Вакульського і Настю Панчук. На милицях дістатися потрібних кабінетів важко, а на колесах— і поготів, але питання все ж зуміли вирішити.
— Треба вчитися відстоювати свої права. Для цього ми й об’єдналися п’ять років тому, створили свою громадську організацію, яка, на відміну від деяких інших подібних структур, існує не лише на папері, а реально працює, — каже Володимир Кравчук, засновник асоціації «Добродія в дії» і тренер з бочі, якому з квітня цього року в спортшколі навіть виділили чверть окладу.
Всім хлопцям і дівчатам на візках потрібна підтримка батьків, бо навіть вийти з квартири й потрапити у спортзал — проблема.
У списку — семеро майбутніх учасників змагань. Але у залі завжди збирається набагато більше любителів бочі. З усього видно, що опанування секретів гри для багатьох стало родинним захопленням. Як, наприклад, для братів Сахаруків і їхньої мами Людмили, якій уже довіряють роль судді.
— Максим буде виступати, а ми з Вадимом допомагаємо йому підготуватися. Всім хлопцям і дівчатам на візках потрібна підтримка батьків, бо навіть вийти з квартири й потрапити у спортзал — проблема. І на тренуваннях матері не сидять, можна сказати, у нас тут фітнес, — жартує пані Людмила, кількасотий раз збираючи м’ячі для сина.
Інвентар тільки з вигляду простий. Найдешевший набір для гри коштує 9 тисяч гривень. Розжилися кількома комплектами завдяки участі у спеціальних грантових програмах.
Вправлятися у влучності, виявляється, нелегко. І максимально наблизити м’яч свого кольору до білого, який називають Джеком, з першого разу ніяк не вдається. А хлопці й дівчата з «Добродія в дії» роблять це майстерно. Згодом стане відомо, що зі змагань у Рівному вони привезли медалі та грамоти. Пізніше команда ковельчан успішно виступила на «Кубку Володимира» з боча серед осіб з ураженням опорно-рухового апарату.
У кожного з них своя болюча історія, важкі діагнози, але у спортзалі я побачила невтомних оптимістів, для яких спілкування, спільне захоплення — ліки, яких не придбаєш за гроші.
Не відчуває ніг, але не втратив чутливості серця
Ковельчанина Володимира Аврамовича Кравчука всі звикли бачити в постійному русі. Багато хто й не здогадується, що чоловік при цьому не відчуває ніг. Ні, не від утоми, а внаслідок проблем із іннервацією. Все почалося зі спинної грижі, яка дошкуляла так сильно, що довелося погодитися на операцію на хребті. Після хірургічного втручання кінцівки стали наче дерев’яними..
— У той час, коли мусив пластом лежати, не маючи змоги піти навіть до вбиральні, я багато чого переоцінив. Думаю, якби чиновники хоча б на день пересіли з іномарок в інвалідні візки, тоді вони б зрозуміли, що таке проблема доступності й не проводили б засідання комітету з цих питань у кабінеті на третьому поверсі. На усіх рівнях у нашому суспільстві для маломобільних людей маса перешкод, — зітхає Володимир Аврамович, згадуючи, які митарства довелося пройти, перш ніж йому встановили групу інвалідності.
За фахом він інженер-гідротехнік, а мусив опановувати тонкощі юриспруденції й медицини, щоб перемогти систему, де хабарі — звична річ. Через телефонну «гарячу лінію» пробився навіть у міністерство.
— Не було іншого виходу. Я на той час без допоміжного пристрою — «рулятора» — навіть кілька кроків зробити не міг. На біржі зайнятості подивувалися: «Невже вас визнали працездатним?». Є випадки, коли здорові купують групу інвалідності. Але чому хворі мають платити? — обурюється наш співрозмовник.
Ідея згуртувати молодих жителів Ковельщини, яким доля вготувала серйозні випробування, виникла у Володимира Аврамовича після поїздки в Лютіж — у центр професійної реабілітації людей з інвалідністю. Там познайомився з багатьма хлопцями й дівчатами, які зуміли реалізувати свої здібності всупереч недугам. А повернувшись додому, організував на цю тему «круглий стіл», почав шукати однодумців, щоб разом витягувати молодь з інвалідністю з чотирьох стін.
Почав із гри боча, якою захопився сам і яка найбільш підходить для маломобільних людей. Власне, Володимир Кравчук і «прописав» цей вид спорту в Ковелі.
Кістяк асоціації за 5 років сформувався міцний. Літопис «Добродія в дії», який веде журналістка і активістка-візочниця Ольга Яренчук, зафіксував сотні цікавих ініціатив, заходів, у яких брали участь члени організації: спортивні змагання, конкурси, екскурсії, акції, постановки вистав, святкові імпрези…
— Іноді мене запитують, чому віддаю цій роботі стільки часу, здоров’я. Мовляв, видно ж, що ти ходиш усе гірше. Але хіба можна зрадити тих, хто тобі повірив? Ми ж одна команда, — каже, підсумовуючи розмову, Володимир Кравчук і поспішає до своїх вихованців.
Читайте також: Смачну каву можна зварити і без турки.
