Чи хто поставить поминальну свічку на вічну пам’ять генерала Чупринки?

На сірому непофарбованому цементі помітили видряпані слова. Коли прочитала напис, мене ніби громом ударило! «Сей пам’ятник сооружон в 1904 г. за здоровле всих млиниских опшеств». Я ніколи ні на якому кладовищі не зустрічала нічого подібного. Ми звикли, що там стоять надгробки тільки «на вічную пам’ять». Це ж просто вражаюче: наші далекі предки, наші прапрапращури сто років тому молилися за наше здоров’я і благополуччя!

Ця історія мала гідне завершення. Про знахідку ми розповіли мамі, вона — активним жінкам, які входили в церковну десятку й ініціювали в селі побудову храму. Ідею підтримав молодий, ініціативний священник отець Микола Войтович — і через деякий час у центрі цвинтаря, на вже розчищеній і впорядкованій ділянці, постав цей старий, але вже відновлений пам’ятник. Щороку в Провідну суботу (а в нашому невеличкому прикордонному селі поминання пам’яті покійних відбувається саме в першу суботу після Великодня) там правиться заупокійна Служба. Сьогоднішні мешканці Млинищ моляться за прощення гріхів своїх далеких родичів, щоб Господь прийняв їхні душі у Царстві Небесному. Бо й справді, молитви ніколи не буває забагато. Може там, у далекій Вічності, вони допомагають нам жити під мирним небом, трудитися на своїй землі, кохати, робити успішну професійну кар’єру і просто бути щасливими?

Скільки імен Героїв, котрі склали свої голови за наше вільне життя, пам’ятаємо ми, нині живущі?

І все ніби добре, все правильно, все Богоугодно… Але чомусь так щемить серце… Бо скільки невідомих могил, не знайдених березових хрестів і скромненьких пам’ятників, встановлених колишніми активістами–патріотами на зорі відновлення нашої державної незалежності (більшість з них уже відійшли у засвіти), є у лісах Волині, Прикарпаття і Карпат?! Скільки імен Героїв, котрі склали свої голови за наше вільне життя, пам’ятаємо ми, нині живущі? Та що там говорити про події 80–річної давності, коли навіть тепер люди якось збайдужіли до війни, яка точиться за українську державність на Сході України… Так, ми пожертвуємо кілька гривень «на армію», можливо, навіть щось воїнам передамо, але чи будемо молитися за них щовечора, як того просить Церква? Звісно, є чимало волонтерських організацій, які працюють невтомно і жертовно, але ж мова не про окремих великих (не побоюся цього слова) справжніх патріотів, а про маси — ті, що формують націю.

Читайте також: Ветеран АТО Петров: нам знімають «відосікі» про патріотизм президента, а паралельно знищують бойових генералів (Відео).

Хто з наших дітей, та навіть дорослих, і з освітою — вищою, скаже вам, хто такий Тарас Бульба–Боровець? Це той відчайдух–отаман, який створив «Поліську Січ», його славні орли у 1942–43 роках наводили жах на ворогів усіх мастей! І згадував про нього наш земляк Улас Самчук у книзі «На білому коні». А відомий письменник і частий гість Волині Володимир Шовкошитний у романі «Білий Кречет» гарно описав не лише діяльність УПА «Поліська Січ» на чолі з Бульбою–Боровцем, але і діяльність Колківської республіки. Та чи багато хто про це знає?

Коли ми їдемо в гості до родини у Хмельницький, завжди зупиняємося біля меморіального кладовища полеглим бійцям дивізії «Галичина», яке знаходиться обіч траси у селі Червоне біля Золочева. Заради однакових білих, так званих мальтійських хрестів, на багатьох з них є написи… Там, у Бродівському котлі, склали голови кращі сини України, серед них були зовсім молоді — по 18–20 років… Під невеликою горою лежать останки 250 бійців. А воювали вони, щоб ми мали свою державу і жили вільно й щасливо.

А хто з нас у поминальні дні згадує «Чуха», якого більше знають під псевдо Тарас Чупринка? Генерал–хорунжий, головнокомандувач Української Повстанської Армії, Герой України Роман Шухевич. Вороги-енкаведисти так боялися його, що навіть тіло спалили, а попіл розвіяли. Хто з нас у записці, яку подаємо у храмі під час панахиди, запише ім’я раба Божого Романа чи раба Божого Тараса, чи іншого воїна?.. Тих, кому завдячуємо сьогодні своїм життям…