З Днем Незалежності України!
Голос незалежних: «Якщо рабський дух залишиться, то й ще через три десятки літ нічого на краще не зміниться»
Відомі волиняни розповіли, якою уявляли Україну 30 років тому і якою бачать її ще через три десятки літ
Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):
— Через 30 років її побачать мої діти, внуки. Думаю, вона буде самодостатньою, демократичною, інтелектуальною. А в 1991му, якраз у день проголошення незалежності, я виступав на мітингу і казав, що це всього лиш прописано на папері, а щоб стати посправжньому самостійними, треба багато десятиліть тяжко працювати. Мене тоді засвистали, бо життя одне і всі хотіли б усього й відразу. Але шлях до волі тривалий, це важка робота. Потім мені часто згадували це і донині кажуть, що я мав рацію.
Тоді я уявляв собі, що могло би бути і гірше, адже читав багато літератури і знав: незалежність мирно не дається, нас може очікувати кілька десятиліть боротьби. Я не мав жодних ілюзій. Розумію, що й зараз дуже складно. Але становлення держави йде своїм шляхом, і для більшості країн цей процес тривав значно довше. Попереду чекають труднощі, і треба розуміти, що поки ми не покажемо свою силу і вміння відстоювати свої інтереси, з нами ніхто не буде рахуватися. А цього не позичиш і не візьмеш у кредит. Це треба зробити самим.
Дмитро СЕБІЙ,
один із засновників Волинської крайової організації Народного Руху України (с. Верба ВолодимирВолинського району):
— Однозначно, ні… Бо через 30 років ми маємо не незалежну Україну, а лише її ілюзію. Навіть за совіцької влади ні Ленін, ні Сталін не дозволили собі провести денаціоналізацію українців і забрати з їхнього основного документа графу про національність. За Незалежності це сталося. Є класичні війни, а є такі, які, проникаючи всередину, знищують націю без жодного пострілу…
На жаль, і через 30 років Україна не відбулася. Бо для того, аби відбутися, треба йти, а не щоб нас хтось вів. Багатовікове рабство наклало на нас великий відбиток. Ми живемо зараз на оскверненій землі. Її осквернила «неробів горсть мала». У мене на хатинцівулику написані такі слова: «Бджоли мене навчили розуму більше, ніж усі люди, разом узяті!». Тому що у їхній сім’ї ніколи трутні не мають влади над робочими бджолами, бо ясно: якщо вже схоплять, то не відпустять. Ми маємо зараз не державних мужів, а паразитів на національній ідеї.
Якщо рабський дух залишиться, то й ще через три десятки літ нічого на краще не зміниться. У вірші Великого Кобзаря «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє» є такі рядки: «Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра…». Не треба нам іти в Європу чи в Америку. Нам необхідно будувати свою державу на своїй землі. А для цього необхідно, щоб українська нація, за Франком, повернулася «в рами нації».
Кажуть, нам Незалежність легко далася. Це неправда! За неї пролито море української святої крові.
Любов ГАНЕЙЧУК,
голова Волинського відділення Союзу українок, кавалер орденів Княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів (м. Луцьк):
— Зовсім іншою уявляла, бо я стояла біля витоків того, їздила під Верховну Раду піднімати синьожовтий прапор, в ланцюгу Злуки стояла. Я трошки про інше мріяла: про багату, заможну державу, діти якої не виїжджали б за кордон працювати на когось, щоб емігранти приїжджали до нас…
Кажуть, нам Незалежність легко далася. Це неправда! За неї пролито море української святої крові. Мені це болить: я дочка повстанця, моя вся родина була націоналістичною. Але я оптимістка: вірю, що Україна буде такою, про яку мріяли і за яку боролися В’ячеслав Чорновіл й тисячі українських патріотів. Україна була, є, буде, і настануть кращі часи!
Михайло ХАРКІВ,
учасник АТО (с. Скриголове Горохівського району):
— Навіть у страшному сні не бачив Україну такою, як зараз. Та й ніхто, певно, не міг уявити, що буде безлад, безробіття, війна. Ми сподівалися, що матимемо європейську державу з великим ринком праці, сучасною системою охорони здоров’я та освіти. Ми ж — багата країна, у наших надрах є вся таблиця Менделєєва. Але якби при владі були чесні професійні люди, які б спрямовували кошти на розвиток, а не на «велике крадівництво», тоді б мали Україну, про яку мріємо.
Читайте також: Подяка за зцілення: дівчинка з Волині «пробилася» на аудієнцію до Вселенського Патріарха Варфоломія, щоб подарувати квіти (Фото).
Ростислав КУШНІРУК,
заслужений працівник культури України, засновник народної аматорської капели «Посвіт» (с. Княгининок Луцького району):
— Уявляв інакшою, більш демократичною. На початку 1990х голос патріотів був вагомим, хоча Компартія ще не здавалася. Але вже тоді свідомі люди не оглядалися ні на що, йшли вперед. Я так вихований батьком, до боротьби став, коли мені було 11 років. З правильного шляху ми звернули за часів Кучми. Втім, я вірю, що попри всі перепони Україна буде. Буде такою, про яку мріяли наші повстанці, котрі полягли за неї. Хотілось би, щоб молоде покоління зрозуміло помилки, піднялося і побачило, що Україна — сильна і велика держава.
Олександр КАЛІЩУК,
композитор, поетпісняр, заслужений працівник культури України, почесний громадянин міста Нововолинська (м. Нововолинськ):
— Уявляв Україну зовсім не такою, яку бачимо зараз. За 30 років кардинальних змін, яких усі очікували, не відбулося. Звісно, зараз краще, ніж було 40 чи більше літ тому. Мене не судять, мене не садять, мені не забороняють співати те, що я хочу… Але на нас нападають, нас не всі визнають, з нами не всі рахуються. І винні ми самі. Бо ніяк не можемо вибрати нормальних людей у владу. Чи їх таких нема, чи нас майстерно вводять в оману?
Що може статися ще за три десятиліття — сказати складно. Оптимізму великого немає. Навпаки, є побоювання, щоб нас не загарбали зі Сходу чи з Півночі. Ніяк Україну не хочуть відпустити ласі на чуже, споконвіку рвуть її
зусібіч. Надія тільки на Євросоюз: якщо станемо повноправним його членом, йтимемо в правильному напрямку. Але за умови, що виберемо патріотичних керманичів.
Бліц провели Алла ЛІСОВА, Василь УЛІЦЬКИЙ, Катерина ЗУБЧУК, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Аліна ВІТИНСЬКА, Ірина КРАВЧУК, Тамара ТРОФИМЧУК.
