Як підтримати у дитині краще. Колонка Оксани Коваленко
– Мій старший син такий розважливий. На нього можна покластися. А от від меншого добра не чекай: ніби усе на зло робить, – жінка на зупинці надто голосно ділилася з іншою нюансами свого життя
У чуже життя не заглянеш, та й чи потрібно, однак іноді розмови, які долітають «з життя», змушують переглядати й своє. Як то не сподіватися нічого доброго від власної дитини? А вона ж якщо не знає, то відчуває такі очікування матері й підтримує надану їй роль, не відаючи, як від неї позбавитися. Так буває, що у сім’ї хтось із дітей виконує роль агресора, а інший — жертви, один — зразковий і відповідальний, а інший — легковажний, хтось — хворобливий, а його брат чи сестра — через те мають роль другого плану. Іноді ми й самі не помічаємо, як закріплюємо певні сценарії за своїми дітьми, час від часу промовляючи вголос щось на кшталт: «Я так і знала, що ти злий і не любиш своєї сестри» або «Хто ж ще може бути такою нечупарою?!». Небезпечні вислови, які вибивають драбину з-під ніг у того, хто, можливо, дуже хоче змінити становище.
Ось донька раптом пропонує мені описати їй її старших братів — озвучити характеристики головних героїв, з одним із яких їй доводиться ділити спільний простір. Я важко добираю слова, які б показували, що поважаю обох і що кожен із них — по-своєму цікава людина. Я прагну, щоб вона шанобливо ставилася до них попри те, що кожен із нас чомусь буває несправедливим до інших.
Іноді ми й самі не помічаємо, як закріплюємо певні сценарії за своїми дітьми, час від часу промовляючи вголос щось на кшталт: «Я так і знала, що ти злий і не любиш своєї сестри» або «Хто ж ще може бути такою нечупарою?!».
Автори бестселера «Брати й сестри. Як допомогти вашим дітям жити дружно» американці Адель Фабер та Елейн Мазліш порушують проблему обридливої ролі, наданої в сім’ї, та радять батькам усіма силами допомагати своїм чадам її позбавлятися. Наприклад, агресор щодо меншого брата (сестрички) якось може почути не про покарання, яке він заслужив, а пропозицію застосувати свою доброту, яка в нього точно є. А молодше дитя — рецепт, як можна спробувати захиститися, бо ж роль «жертви» колись треба скидати.
Є багато показових ситуацій, коли діти щасливі, бо батьки не присвоїли їм ролі «не такого» або не дозволили, щоб її присвоїли інші. Лише заохочували виявляти найкращі риси й устремління. Наприклад, мій знайомий здолав багатокілометровий марафон на інвалідному візку. Він досяг своєї мрії, а його батько у цей час старався бігти поруч. Потім він поділився, що ніколи не ставився до сина як до інваліда: в сім’ї хлопцю з малих років демонстрували такі ж очікування, як до будь-якої дитини без фізичних вад.
Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
Читайте також у нас: «Собаки гризли живцем, на тілі тушили недопалки: 6-річного хлопчика катували на Черкащині. Усі деталі».
