«На землі працювати можна, але її насамперед треба дуже любити»

«Бути господарником зараз поза політикою нереально»

— Може, когось і дивує, що я кардинально змінив сферу, у якій працював, — ​почав розповідати про свої досягнення і плани Микола Петрович. — ​У цьому, вважаю, є свої плюси: з’являються нові люди, нові завдання, які потрібно реалізувати. Це — ​свого роду стимул і адреналін.

Я 25 років будую в Україні, і 20 з них — ​на керівних посадах. Спочатку був серед тих, хто зводив відоме всім підприємство «Гербор Холдинг», згодом за десять літ побудували ще одне солідне виробництво — ​«БРВ — ​Україна» в Нововолинську. Так сталося, що перейшов в аграрний бізнес, який у 2012 році розпочинав мій брат. Спочатку обробляли всього лиш 700 гектарів, зараз уже 8,5 тисячі га — ​це землі 1500 пайовиків на території колишніх восьми сільських рад Володимир-Волинського і Локачинського районів. Трудиться у нас на постійній основі сто чоловік, переважно молоді люди. Приємно, що плинності кадрів майже немає.

— Миколо Петровичу, чи багато вам доводилося переучуватися, аби осягнути ази землеробства і всього, що з ним пов’язане?

Аби бути успішним, постійно доводиться вчитися і переймати сучасні технології, тому двічі на рік їжджу на виставки, в тому числі й за кордон. 

— Вважаю, що не важливо, в якій сфері працювати, головне — ​бути хорошим менеджером: уміти чітко визначити мету, все прорахувати, підібрати відповідальних фахівців. Якщо є менеджерські здібності, то можна осилити будь-який бізнес. Важливі рішучість, уміння приймати правильні рішення.

— То хто ви більше — ​господарник чи політик? Адже щоразу ведете активну боротьбу у виборчих перегонах.

— З огляду на те, чим я займаюся, то, звичайно, господарник. А бути ним зараз поза політикою нереально. Я балотувався у депутати Верховної Ради, на міського голову — ​хоч і програвав, але достойно, бо мав серйозну підтримку. Зараз уже втретє є депутатом Володимир-Волинської міської ради, очолюю комісію з питань містобудування, архітектури, земельних відносин і агропромислового комплексу. Незважаючи на те, що я і ще троє моїх колег — ​від «Слуги народу», з іншими працюємо конструктивно. Переконаний, що в раді має бути не опозиція, а альтернатива. Люди мене обирали, зважаючи на те, що і як я роблю. Ми платимо достойну зарплату, податки, займаємося доброчинністю — ​створений і діє кілька років Благодійний фонд братів Юнаків.

— Як ви ставитеся до ринку землі і який вплив це може мати на ваше господарство?

— Земля мусить оброблятися, і на ній треба вирощувати хліб. Її власники — ​люди — ​повинні мати право продати або здати землю в оренду. Зараз жорсткі конкурентні засади: хто запропонує кращі умови — ​туди й підуть. Я починав господарювати з оплати людям по 500 грн за гектар, а зараз дійшли до 3 тисяч гривень. І працюємо над цим далі.

Вимога часу — ​зайнятися тваринництвом

— Миколо Петровичу, на теренах Володимир-Волинського та сусідніх із ним районів діють міцні сільгосппідприємства. Чи важко було пробитися на цей ринок?

— Ніша, яку посіло наше господарство, була вільною, хоча важкою. Нам дісталися не найкращі землі — ​суглинки. Але своєю щоденною копіткою працею ми розвинули ці наділи. До честі колег, у нас із ними склалися дружелюбні стосунки. Діємо за партнерськими, чесними правилами. Постійно вдосконалюємо умови праці, робимо їх комфортними. Придбали сучасну техніку. Настав час, коли тракторист має працювати не в брудному одязі, руки в салідолі, а в чистому костюмі, слухаючи музику.

— Чи часто зверталися по допомогу до фахівців щодо ведення аграрного бізнесу?

— Я з категорії людей, які не бояться приймати рішення. А які саме — ​звісно, підказують спеціалісти й зорієнтовує саме життя. Зараз вирощуємо стандартні для рослинництва культури: зернові, соняшник, кукурудзу, ріпак. На перспективу — ​будемо займатися тваринництвом.

Що спонукало до такого кроку? Найперше — ​побачили зацікавленість держави, яка зараз демонструє реальну підтримку: відшкодування витрат на будівництво ферм — ​60%, на розвиток молочного та м’ясного тваринництва — ​40%. Вважаю, що ця галузь є перспективною. Вже взяли поблизу села Галинівка нову земельну ділянку під цей проєкт, який коштуватиме 5 млн доларів, і плануємо його втілити за три роки.

На першому місці — ​вітчизняний інвестор

— В аграрному бізнесі важче працювати, ніж у промисловому?

— Скрізь є своя специфіка. Складніше тому, що є фактори, на які ми не спроможні вплинути. Приміром, погоду аж ніяк не замовиш. А з іншого боку, ми менше «зав’язані» на енергоносіях, зокрема газові, ціни на який постійно зростають. Завжди маємо альтернативу, навіть для пального — ​є електрика. Бо це впливає на рентабельність підприємства. Аби бути успішним, постійно доводиться вчитися і переймати сучасні технології, тому двічі на рік їжджу на виставки, в тому числі й за кордон. Ще важливо знайти хороших фахівців. А загалом на землі працювати можна, але її насамперед треба дуже любити.

— Чи успішним видався цей господарський рік?

— Думаю, що так. Зернових сипало по 55 центнерів з гектара, по 3 ц вродив ріпак, по 2,5 ц — ​очікуємо від соняшнику, кукурудза дала по 9 центнерів. На світових ринках наша продукція користується попитом. (На щастя, політики там нема.) Ми на вигідних умовах продаємо її трейдерам, які експортують. Одним із таких наших надійних партнерів є відоме на Волині підприємство «Волинь-Зерно-Продукт», очолюване досвідченим аграрієм Євгеном Дудкою. Але щоб збирати високі врожаї, потрібно вносити мінеральні добрива. А ще — ​раціонально використовувати всі наявні ресурси. Тільки все в комплексі дасть кращий прибуток, тоді буде й вища зарплата.

— Фермерське господарство «Західний Буг» планує збільшувати свої угіддя?

— Ми надаємо перевагу не кількості, а якості. Тому будемо старатися зберегти й удосконалити те, що маємо. І водночас пропонувати нашим власникам паїв такі умови, які б їх влаштовували. Люди повинні нам довіряти.

— Миколо Петровичу, частина ваших полів розташована в населених пунктах, які вироджуються: молоді люди виїжджають, нові сім’ї не оселяються.

— У нас прекрасна природа, чисте повітря, ліси, річки, озера. Але інфраструктура не розвинена, тому й маємо таку ситуацію. І буде так доти, поки держава не почне її створювати. Бо якою б сильною не була громада, вона не в змозі побудувати нові дороги, школу, садок, а лише їх утримувати.

— Може, варто пошукати закордонного інвестора?

— Тільки тоді, коли вітчизняний підприємець стане інвестором в усьому, Україна швидшими темпами підніметься до рівня цивілізованих європейських країн.

— Директор ФП «Західний Буг» має амбітні мрії і плани?

— Розвинути тваринницьку галузь. Й сумлінно працювати на благо Володимир-Волинського району і України.

— Політики не збираєтеся покидати?

— Мене, мабуть, політика сама не відпустить, — усміхається.

Читайте також: І мед дають, і не кусають: наш пасічник вивів «спокійну» породу бджіл.