Я міг тебе пити й пити...

Спасибі тобі за неправду, мила.

Я виконав волю весен.

Руками мене ти собі хотіла,

Очима — зі світу звести.

 

Пелюстка на стежку з ласкавим криком

Упала і затремтіла.

Пронизлива вишня, як біла скрипка,

Над морем твойого тіла.

 

У вечір старий, наче тінь собору,

Я міг тебе пити й пити.

I сльози, і квіти лежали поруч.

Кому за них заплатити?

 

«Тебе не люблю я»,— сказала з лоском,

Так, наче й життя не треба...

Тож я, закоханий в мить філософ,

Ненависті жду від тебе.

м. Львів.

Ігор ПАВЛЮК

Читайте також: Хліб «кузьмичівський» такий смачний, бо замішаний на великій любові, - історія однієї волинської родини.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.