«Ніхто не має права кинути у вас камінь, крім мене», — Віктор Гюго

Один із сучасників описує Жульєтту так: «Вона була з тих жінок, які символізують красу століття: правила, як королева, двором своїх залицяльників, одним рухом кінчика віяла змушувала їх коритися і ніколи не схилялася, щоб підібрати діаманти, які кидали до її ніг». Так було, поки в її житті не з’явився Гюго. Вони зустрілися на читанні однієї з його п’єс, де Жульєтта грала невелику роль, яка полягала всього в декількох репліках. У розмові з драматургом актриса дотепно заявила, що «в п’єсах пана Гюго маленьких партій не буває», чим вмить підкорила його серце. Їй — ​26, йому — ​32. А попереду була історія кохання, яка принесе і безмежне щастя, і гіркоту зради, і розчарування.

Коли Адель — ​законна дружина Гюго — ​померла, Жульєтта стала грати в його будинку роль господині, вельми важку для вже немолодої і нездорової жінки.

Гюго був зачарований новою супутницею, але бентежила одна обставина: його обраниця є пропащою жінкою. Гроші багатих покровителів для неї були єдиним засобом до існування: в театрі вона заробляла мізерно мало, а їй потрібно було на щось утримувати себе і доньку. Але, підкорившись деспотичній любові, Жульєтта була змушена залишити театр і розкішне життя, відмовитися від ролі утриманки і зануритися в убогість. Гюго не став забезпечувати кохану, незважаючи на те, що був впливовий і багатий. У його розумінні це було б аморально, адже він зневажав продажних жінок. Також забороняв і Жульєтті спілкуватися з усіма і виходити з дому без його відома. При цьому сам письменник на той час уже був одружений і йти з сім’ї не хотів. Кидати коханку він також не збирався і запропонував влаштуватися до нього секретаркою. За це призначив їй невелику платню.

Закоханий Гюго, знемагаючи від ревнощів, часто перетворювався на тирана і власника. Жульєтта ж цьому не противилася і готова була віддати коханому всю себе до останку. У той час весь Париж гудів, засуджуючи зв’язок письменника з куртизанкою. «Ніхто не має права кинути у вас камінь, — ​писав Віктор своїй музі, — ​крім мене».

Тим часом Друе як могла боролася за виживання, закладаючи в ломбард свої речі, оскільки її постійно тримали в облозі кредитори. Її володар і коханий видавав щомісяця невеликими сумами близько 800 франків. Усі витрати вона ретельно записувала, а Гюго — ​перевіряв. Із цих грошей солідна частина призначалася на сплату боргу, а решта йшла на квартиру і пансіон, де навчалася донька. Через брак коштів вона часто навіть не топила камін у кімнаті, а коли було зовсім холодно, залишалася весь день у ліжку. Гюго не дозволяв Жульєтті купувати нові сукні, тому їй доводилося перешивати старі. Він твердив коханці, що «туалет нічого не додає до природної принади гарненької жінки». Письменник не відмовився від розкішного світського життя, але Жульєтта в нього не допускалася. Часом, втомившись чекати коханого, жінка бродила під його вікнами — ​дивилася на палаючі люстри і слухала веселий сміх гостей. А домігшись дозволу супроводжувати великого поета, коли він наносив візити, терпляче чекала його, як віддана собачка, зіщулившись у кутку кабріолета…

Коли Адель — ​законна дружина Гюго — ​померла, Жульєтта стала грати в його будинку роль господині, вельми важку для вже немолодої і нездорової жінки. Нескінченні дзвінки, відвідувачі, звані обіди, розбирання пошти… Гюго приводив до хати через потаємний хід багатьох жінок… На виснаженому обличчі Жульєтти не залишилося майже нічого від тієї чудової краси, якою світилася в юності. Вона згасала від раку і усвідомлювала, що приречена, але намагалася говорити про це якомога менше, оскільки Віктор вимагав, щоб кожен, бажаючи постати перед ним, «змив з лиця свого зневіру і скинув з себе смуток».

Жульєтта прожила довге, але нещасливе життя і померла в 77 літ. Письменник був так «засмучений», що навіть не з’явився на її похорон. Сам Гюго помер через 2 роки, на 84-му році свого земного шляху. Церемонія прощання з автором десятків безсмертних творів тривала 10 днів, і в ній взяло участь близько мільйона чоловік.

Марина ЛУГОВА