64-річний народний артист з Волині Петро Панчук: «Тепер романси співаю новонародженій донечці Єлизаветі»

А шостого квітня у нас народилася Єлизавета. Тепер ношу її по батьківському подвір’ї в рідній Лобачівці, і ще більше розумію, як важливо не пропустити жодної хвилини у вихованні дитини, — ​таким був лейтмотив розповіді народного артиста України, лауреата Шевченківської премії, провідного актора Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Петра Панчука про найприємнішу подію цього року

На честь маленької Лізи вродила стара груша

Минулий рік для театральної спільноти України був нелегким, бо ненависній пандемії вдалося боляче вдарити по мистецтву.

Петро Фадейович був, як завше, щирим. Із гіркотою пригадав глядачів у масках, які сиділи через два крісла одне від одного, колег, які звичної радості від улюбленої роботи не відчували. Театр тоді асоціювався у нього з фабрикою, що мала «видати» всі обіцяні спектаклі.

Про те, кого народить, просили лікарів не розповідати. Свого часу відчула сина, і цього разу не сумнівалася, що матиме доньку.

Дякувати Богові, минулося. Петро Панчук цьогорічний театральний сезон блискуче закінчив виконанням головних ролей у «Наталці Полтавці» Івана Котляревського і «Кайдашевій сім’ї» Івана Нечуя-Левицького та й поїхав на Волинь знайомити новонароджену донечку зі своєю батьківщиною. Він покаже квітоньці місце під грушею, де дев’ять років тому закопав пуповину її братика Серафима. До слова, старе дерево уже давно не балувало плодами київських господарів, а цьогоріч вродило так рясно, що гнуться гілки. Така щедрість, напевне, на честь Єлизавети!

Тепер навколо неї обертається їхній всесвіт. Дівчатко дуже швидко адаптувалося до умов на сільському обійсті. Ніби відчуває, що тут ця благодатна аура виплекала Божі іскри її татуся й матусі, що з неї до Києва усі вони повернуться ніби трохи іншими, бо здоровішими, крилатішими й багатшими дарами наділяє лише рідна земля.

«Гуцулку Ксеню» цього разу не виконували»

Почувши новину про те, що у знаменитих Панчуків народилася донечка, найперше, що захотілося запитати в зіркового подружжя, чи співали під час пологів? Бо народження первістка Серафима обоє завжди згадують зі щасливою усмішкою. Воно сталося в Горохові. Завідувачка відділення районної лікарні Оксана Якобчук уже й благала молоду маму, щоб та врешті розціпила зуби і кричала. Та марно. Тоді Петро Фадейович, який був присутній на пологах, знаючи вдачу своєї дружини, видихнув: «Людо, то співай». І вона почала «Гуцулку Ксеню». Він підспівував, тож Серафим народився під акомпанемент татового і маминого двоголосся.

 Поява Лізи на світ була тяжкою. Доки дружина приходила до тями в реанімації, донечку через пів години після її народження принесли татусеві і … поклали йому на груди, де маля більше чотирьох годин відпочивало своїм першим міцним сном після нелегкої «дороги» з маминого лона.

Зате тепер зірковий Петро Панчук співає своїй крихітці при кожній нагоді. Скажімо, коли купає її чи заколисує, перевдягає або гуляє з маленькою. Єлизавета вже звикла до романсів й арій, які її татусь виконує на сцені в спектаклях.

На 22-му місяці вагітності Людмилу підкосив інсульт

— Моя донечка — ​це дар Божий, моя «учителька», — ​щедро ділиться своїм жіночим щастям 40-річна Людмила Панчук. — ​Тільки тепер вона усвідомила ціну життя! На 22-му місяці вагітності підкосив інсульт. Це тому, каже, що коли в свої сорок літ відчула під серцем дитинку, ні на хвильку не збавила свій робочий ритм. Тепер усміхається, пригадуючи себе прикутою хворобою до ліжка. Мовляв, «моторчик» не витримав. Та через два місяці ця дивовижно енергійна жінка вже … викладала свою йогу!

 — Хотіли дівчинку чи хлопчика? — ​запитала в обох. Для Петра Фадейовича, виявляється, стать дитяти була однаково бажаною, а ось Людмила мріяла про подружку-донечку. Про те, кого народить, просили лікарів не розповідати. Свого часу відчула сина, і цього разу не сумнівалася, що матиме доньку. Розмовляти з нею намагалася ще до народження. Ніжно називала маля в утробі Аделею, та категорично проти такого імені був чоловік. Мовляв, вистачить мені «театральщини» на сцені! Ймення ще ненародженій прошепотів священник: у хвилину, коли вагітна схилила голову в церкві над Євангелієм, прозвучали рядки від Луки: «Взыграл младенец во чреве Елизаветы».

Лобачівці в очікуванні прем’єри

Кожен день Петра Панчука в Лобачівці починається зі сходом сонця. Бачили б шанувальники його непересічного таланту, як однаково вміло він береться за косу, молоток чи сокиру. Лобачівці вже не дивуються, вздрівши улюбленця сцени босоногим на розбитій сільській вулиці, в брилі серед полів і в лісі над лікарським зелом, чи на драбині, спертій на рясну вишню, або на кухні, де готує смачні-пресмачні млинці з домашніми й лісовими ягодами…

В селі тепер гостює кіногрупа із Києва, яка продовжує зйомки стрічки «Деміург» про життя актора. Нові кадри будуть воістину чудовими, бо познайомив їх творців не лише зі своїми буднями на батьківщині. Столиця першою побачить, яке золоте зерно вирощують волинські хлібороби й із яких полів і хлівів у супермаркети ріками тече молоко; під яку музику танцюють діти селян у клубі й те, що відбувається на сцені, коли в Лобачівку приїжджає «її Петро».

Якби ж ще театр мав силу змінити світогляд людей, коли йдеться про зло, ненависть, байдужість… На жаль, поки що викорінити їх не може навіть церква.

Дев’ять років тому він створив у НД «Просвіта» театральний колектив. Будучи у відпустках, допізна режисерував відомі спектаклі «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого, «Земляки» Василя Шукшина, «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, «Мину Мазайла» Миколи Куліша й знамениту «Баладу про Степана», яку звершив як автор і постановник задля увічнення пам’яті заслуженого працівника культури України, Почесного громадянина Волині Степана Кривенького, пісенною творчістю якого захоплюється змалку.

Сільський театр, в актори якого запросив односельчан-хліборобів, учителів, студентів, учнів, швидко здобув звання «народного», овації київської публіки та багато схвальних відгуків у пресі. Цими днями в «Просвіті» знову допізна відбуваються репетиції. 8 серпня Петро Панчук-режисер порадує лобачівців і гостей села постановкою жарту на одну дію «Ведмідь» Антона Чехова. Його вибрав невипадково, бо в цій комедійній п’єсі є ролі лише для трьох виконавців. Зібрати селян-акторів у жнивну пору щороку важче, а днів відпустки залишилося обмаль, тому у всіх бажаючих буде знову унікальна можливість побачити неперевершену гру на сцені в селі Лобачівка самого Петра Панчука, який перевтілиться на поручика артилерії у відставці Григорія Степановича Смирнова. Роль поміщиці Олени Попової зіграє життєрадісна Людмила Панчук, а слугою Лукою, без перебільшення, всі будуть раді бачити артистичного гумориста, керівника театрального колективу НД «Просвіта» Андрія Корнейка.

Читайте також: Якщо у віддаленному селі на Горохівщині місцеві актори грають світову класику, значить культура ще жива! (Відео)​.

«Жаль, що вистава не змінить людей»

— Я вже всього попробував і всього навчився, — ​з висоти 64-х прожитих років каже Петро Панчук. І не змінюється: не шукає золота в розірваній кишені, не рахує, скільки зіграв ролей у виставах, не ганить глядачів, які сміються там, де треба було б сплакнути чи хоча б скривитися, бо вважає, що кожен має власне бачення світу, а найвищою нагородою за гру називає тишу.

— Якби ж ще театр мав силу змінити світогляд людей, коли йдеться про зло, ненависть, байдужість… На жаль, поки що викорінити їх не може навіть церква, — ​міркує він.

 У їхньому з Людмилою домі незмінною залишається молитва. Панчуки вірять в Бога щиро і по-особливому. Відколи побралися, щороку пішки або велосипедами мандрують на прощу в Свято-Успенську Почаївську лавру. Ось зіграють «Ведмедя», і всі вчотирьох, ще й із мамою Людмили Любов’ю Йосипівною, знову вирушать у неблизьку дорогу.

А потім повернуться в столицю. Невдовзі в театралів відкриття сезону, а на Петра Панчука чекає нова роль Куницького у п’єсі Тадеуша Доленги-Мостовича «Кар’єра Никодима Дизми». Прем’єру слід очікувати взимку.

Доки тато даруватиме глядачам свій талант, підростатимуть Серафим і Єлизавета, дівчинка, яку батьки називають Божим дарунком, ангелям, яке робить їхню сім’ю щасливішою і міцнішою. У спадок батьки приготували їм дорогоцінний, народжений коханням побажання-заповіт: «Бути завжди поруч із людиною, яку любиш!».

Оголошення:

Продається автомобіль «Audi A-6», 1998 р. в., 1.8 бензин, МКПП.

Тел.: +380 97 856 9260
+380 63 545 7514 .

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.