У королівстві волинянки Наталії І дбають навіть про Катерину ІІ
Не кажучи вже про кожну людину, тварину і дерево
Про авторитет директорки ДП «Горохівське ЛМГ» Наталії Козій свідчить великий білборд, встановлений біля села Терешківці. Далеко не кожного керівника колеги удостоюють такої честі, а Наталія Миколаївна здобула її своїми діловими якостями. Хоча цього літа минув лише рік, як вона стала однією з небагатьох жінок в Україні, які успішно керують колективами лісгоспів. «Було трохи боязко, бо не знала ні міста, ні людей. Але ще жодного разу не пожалкувала, що працюю на Горохівщині», — зізналася щиро й запросила помандрувати своїми «володіннями»
У Горохівських лісах поселилися фазани
Підростаючи в рідному селі Банилів–Підгірний Сторожинецького району Чернівецької області, навчаючись в Українському державному лісотехнічному університеті за спеціальністю «лісове господарство», героїня публікації, звісно, не могла знати, що колись стане провідним фахівцем, а в 2017–му — головною лісничою ДП «Володимир–Волинське лісомисливське господарство». Залишати те, що протягом років посадила, виростила, доглянула, було нелегко, однак у ДП «Горохівське ЛМГ» усе заплановане їй теж удасться виконати. Три весни тому головний мисливствознавець Григорій Биховець запропонував колегам вирощувати фазанів. Нову справу почав із кількох десятків пташенят, тепер їх випускають у природу по кілька сотень на рік. Малеча з інкубатора спершу вигрівається й вигодовується спеціальними кормами під лампами в кімнаті, яку облаштували в колишньому столярному цеху, а через місяць–півтора «переселяється» на чималі галявини в Ново–Зборишівському лісі.
Туди їдемо з головним лісничим Віталієм Півоваром. Дорогою дізнаюся чимало цікавого про мешканців тамтешніх вольєрів. Моїм екскурсоводом територією став Григорій Биховець, професіонал своєї справи з майже 25–річним досвідом роботи, якого, як мені подумалося, в цих лісах знають усі тварини. Фазани, приміром, його зовсім не боялися, тоді як від мене розбігалися врозтіч і не втрапляли у фотооб’єктив. На чималій території можна було побачити зо три десятки яєць прямісінько під ногами й в «імпровізованих» хатках самок. Яйця, між іншим, єгері з Григорієм Григоровичем збирають по кілька разів на день.
У королівстві Наталії І дбають навіть про Катерину ІІ
Нещодавно лісівники закінчили облаштовувати новий вольєр площею близько 0,60 га. В ньому чудово почуваються з десяток диких свинок із кабанчиками. Знайомитися зі мною, непроханою гостею, зі свого затишного дерев’яного помешкання повагом вийшла Катерина ІІ — вгодована свинка, мама 15 кумедних поросят. Пацята, яких саме відлучали від неї, як не дивно, поводилися спокійно, бо звичні до того, що люди приносять їм їсти. Але так буде не завжди. Коли підростуть, їх випустять у ліс, і серед природи вони дуже швидко здичавіють.
Чому забрали бесідки біля Терешківців
— Що буває найбільш прикро бачити в лісі? — запитала в Наталії Козій.
— Браконьєрство, сміття, недбалість, — відповіла вона, не задумуючись.
Нещодавно жителі Горохова і всі, хто облюбував для відпочинку рекреаційну зону «Діброва» в терешківському лісі, дуже засмутилися, не побачивши на звичних місцях дерев’яних бесідок. У цих шістьох будиночках в усі пори року завжди було людно. Відсвяткувати якусь подію на природу їхали родини, колективи, й багато хто по–свинськи залишав після себе не лише гори пляшок, а й сміття на столах і всій території зеленої зони. Знаючи, що там завжди є об’їдки, безсердечні люди вивозили в «Діброву» цуценят і кошенят, на яких узимку не можна було дивитися без сліз.
Було, що весь непотріб прибирав чоловік на ймення Володимир. Робив це не за гроші. Кілька років тому він трагічно загинув…
У день нашого візиту кілька пакетів зі сміттям було біля самісінького в’їзду в зелену зону. Сором! А ще нехлюї забруднили не лише столи й територію, а й на стінах написали свої імена, гидотні слова, й бесідки стали не окрасою лісу, а його ганьбою. Тому, як зазначила Наталія Миколаївна, лісничі змушені були їх звідти забрати. Альтанки не знищили, а встановили в гайках на території лісгоспу. В «Діброві» ж планують створити нову рекреаційну зону. Наразі, зі слів Наталії Козій, мова ведеться про вибір проєкту. До хорошої справи може приєднатися Горохівська територіальна громада, міський голова Віктор Годик уже запевнив директорку Наталію Козій, що ця пропозиція обговорюватиметься. Чи цінуватимуть старання гості лісу — покаже час.
Браконьєри бояться заходити на територію Миколаївни
«У колективі головне — взаємоповага, в сім’ї — розуміння». Це підкреслює пані Наталія, коли розповідає про своїх колег — 50 працівників ДП «Горохівське ЛМГ», вісім із яких — жінки. Роботи вистачає всім. Дбайливий догляд за лісом — справа відповідальна. Про це свідчать красномовні факти: за керівництва Наталії Козій лісові масиви не потривожили браконьєри й, дякувати Богові й людям, не сталося пожеж.
Чи багатіємо лісами? Протягом 2021 року на території ДП «Горохівське ЛМГ», до якого входять Горохівське, Коритницьке, Ново–Зборишівське й Берестечківське лісництва, їхні працівники посадили сосонки і дубки на площі 53 гектари. Отож, говорячи про майбутнє українського лісу, треба цінувати зусилля лісівників.
Спілкувалися з Наталією Козій і про колектив, який здружився настільки, що разом нещодавно підкорили Говерлу, і про рідних, котрі обожнюють свою життєрадісну матусю і ліс також. Розмови про нього в сім’ї ведуться завжди, бо чоловік пані Наталії, Іларіон Олегович, з яким вона познайомилася, здобуваючи професію, працює головним лісничим у Локачинському лісгоспі, син Володимир закінчує Шацький лісничий коледж. Бути лісничим, схожим на тата, маму й брата, мріє восьмилітній Ярослав, а ось чотирнадцятирічна донька Надія поки що обирає власну професійну стежину.
Козії дуже люблять мандрувати, відпочивати на природі. А ще вечорами, закінчивши усі справи, Наталія Миколаївна береться за вишивання і до пізньої нічки мережить на тканині барвисті квіти.
Читайте також: На всесвітніх Іграх воїнів волиняни здобули два «золота», рівненчани – 5.