Олександра Канкрова разом із мамою розгорнули український прапор на найвищій горі Сванетського хребта.
5-річна Саша підкорила вершину висотою 4009 метрів! (Фото)
Похід Сванетським хребтом Великого Кавказу тривав 20 днів. Ця неймовірна подорож для маленької Сашусі, як її називає тато, не просто сходження на бескиди, а перший серйозний досвід з альпінізму у великих горах, вкритих льодовиками. Це — відвідування мальовничих автентичних сіл, знайомство з грузинами, які стали справжніми друзями, вивчення їхньої культури та традицій гостинності. Захоплення неймовірними краєвидами, де теплі дні змінюються морозними ночами, де біля підніжжя цвітуть квіти, а за кількасот метрів уже біліють сніги, де небо обіймає скелі, де панує суцільна довіра, бо всі ідуть в одній упряжці і відповідають один за одного
Рівнянка Олександра Канкрова ходить у дитячий садочок, займається велоспортом та відвідує секцію айкідо. Але найбільше її захоплення — гірські походи. Ця любов у неї від тата з мамою — Іллі та Олі. Глава сімейства Канкрових згадує, що у дитинстві деякий час прожив у Владивостоці, біля Сіхоте-Алінського хребта. Тоді і закохався в гори, і з 2000 року пан Ілля — активний учасник туристичного клубу «Азимут» та підкорювач вершин.
— Моя висота закінчилася Ельбрусом східним (5621 м), — каже рівнянин, який часто мандрує разом із дружиною, а свою маленьку доньку почали брати з собою, як тільки вона навчилася ходити.
Коли дівчинці було всього рік і два місяці, її взяли у першу для неї подорож по Кременецькому гірському масиві Тернопільщини. Разом із дорослими Олександра ночувала у наметах при мінусовій температурі. Лише цьогоріч маленька рівнянка здійснила сходження на два гірські масиви Карпат. Підйом на Пікуй був неабияким екзаменом на витривалість, бо якраз потрапили у досить жорсткі погодні умови.
У той момент, коли вітер підняв доньку і відніс убік, я вирішив, що треба розвертатися.
— На день народження Сашуся попросила похід у гори. Ми йшли у групі Володимира Северина. У той момент, коли вітер підняв доньку і відніс убік, я вирішив, що треба розвертатися. Якраз поряд проїжджала комерційна група на снігових мотоциклах і запропонували допомогу — забрали Сашу із мамою та ще двох дівчат. Решта групи також пішла вниз, — пригадує пан Ілля.
У цьому зимовому поході ще спробували піднятися на Парашку, але через негоду до неї не дійшли. А на 8 Березня пішли на Мармароси, пробули там 2 дні.
— Ночували в палатках, які розмістили у символічному будиночку, де просто сніг на голову не падає. А температура однієї ночі була 15 градусів морозу, іншої — мінус 20. Потім відвідали Чорногірський хребет, а після гуцульських Альп почали готуватися у мандрівку на Кавказ, — розповідає Ілля Канкров.
— Сашуся цілий рік ходила на секцію айкідо. Вдома ми займалися на дитячому майданчику, розтягнули мотузки, вчилися в’язати вузлики. Потренувалися, як це бути на самостраховці, вивчили, що таке зриви, й відпрацювали, як при цьому себе треба поводити. — Доньці придбали альпіністське спорядження — кішки (металеві пристосування для пересування по льоду, які кріпляться на взуття. — Авт.), каску, гірськолижний костюм. Єдине, чого в неї не було, — льодоруба — їх не роблять таких маленьких, а подруге, донька ще не вміє опановувати техніку самозатримки.
31 липня сім’я прилетіла в Грузію, щоб вирушити в гірський похід на Кавказ. У групі були люди з Рівненщини та Запоріжжя, з Білорусі, зустріли також лучан, які, на жаль, до вершини так і не дійшли.
— Підготовлена Сашуся почувала себе спокійно та комфортно. Хоч навантаження було дуже великим — сходження на Лайлу, висота якої 4009 метрів, зайняло 3 дні, ще один — спуск, — ділиться спогадами Ілля Канкров. — Спочатку погода була хорошою, а потім почалися грозові дощі. Зранку і вночі мінусова температура, вдень — плюсова. На висоті більше 2 000 метрів значно холодніше, а на льодовиках вже дуже холодно. Було досить важко навіть для дорослих, не всі до вершини піднялися.
Дівчинка була у зв’язці з групою, а в деяких місцях — з татом. Тому зізнається: не відчувала страху, але було дуже цікаво.
Після підкорення найвищої точки Сванетського хребта сім’я вирушила у гірський похід. То зовсім інше, ніж альпінізм – це низькі висоти, взяття перевалів, побудова маршрутів, розповідає пан Ілля.
– Ми відвідали дуже гарне місце, про яке мало хто знає – Сванську драбину. Переночували в селі Жабеші на ганку одного із зруйнованих будинків й на ранок «взяли» ще один перевал, який веде до гори Тетнульді, але ми спустилися вниз і відвідали найетнічніше старовинне село Адіші, – пригадує рівнянин. – Там зайшли у три діючих стародавніх церкви, збудованих у VIII–IX століттях, оглянули будиночки. Перейшли річку Адішчала у брід, хоч місцеві генацвалє (з грузинського – друг) пропонують за 30–40 ларі перепливти її на конях. Та ми відмовилися.
Далі здолали ще кілька перевалів, зайшли у знамените село Ушгулі, звідти — в Местію. Там зустрілися з місцевими музикантами, старими друзями, навіть виступали на сцені. До речі, увесь похід гітара в нас була із собою. Потім поїхали в село Мазері, місце, де знімали фільм «Вертикаль» з Володимиром Висоцьким. Його 5річна Сашуся переглянула, повернувшись додому.
По закінченні походу один із учасників, 65річний досвідчений підкорювач вершин Олександр Ємельянов, який був найстаршим серед сходжувачів, подарував наймолодшій колезі кішки і жумар (механічний зажим для підйому по мотузці). Учасники з Луцька презентували дівчинці якісну систему для підйому. Тож Олександра Канкрова — нині повноцінний член великої альпіністської родини. І це заслужено, бо наразі невідомо про дітей, які б піднімалися на такі висоти.
Тепер маленька рівнянка готується до наступного походу. Куди саме — ще обдумують. Сама ж Олександра хоче в Туреччину.
Читайте також: Волинянка підкорила Туреччину дизайнерським одягом з українською вишивкою.
