Олег Сенцов: «Знову Усик, знову суперечки. Що з цим робити?»

Загальних точок зору дві. Одна — ​це «московський манкурт, після нього треба прати прапор, хай котиться до свого Путіна». Та друга: «Байдуже на його погляди, головне, що прославив Україну на міжнародному рівні». Так, картинка рукавичок із написами «Україна» та «Сімферополь», які трощать щелепи супротивника, обійшла світ, і це хороша реклама нашої держави. Але мені, як і будь-якому патріоту України, неможливо погодитися з тим, що регулярно несе Олександр Усик, коли він відкриває рота. Його невизначена позиція щодо Криму та путінські пропагандистські штампи, з яких складається свідомість цього боксера, прямо протилежні моїм.

Питання в іншому: чи ми відштовхуємо зараз Усика «за поребрік», чи намагаємося працювати з його свідомістю та перетягувати на свій бік. Це питання не окремої особистості, а взагалі стратегії, якої буде дотримуватись держава, а головне — ​громадянське суспільство.

Немає секрету в тому, скільки в Україні людей із чіткою проукраїнською позицією (на жаль, зовсім не переважна більшість), скільки прихильників відвертих чи прихованих проросійських сил, скільки вірян ходять до храмів Московського патріархату (окреме питання, чому ці заклади взагалі досі функціонують на українській землі). Як ми будемо збільшувати відсоток свідомих патріотів? Зменшувати кількість ватників фізично? Масовими розстрілами ще не було побудовано жодної успішної держави. Чекати, коли вони самі поїдуть/помруть, і виросте нове покоління справжніх українців? Розчарую, що з цим теж не все гаразд — ​подивіться, яких ютуберів, переважно російськомовних, дивляться діти та підлітки.

Марно розраховувати на те, що «усики» самі усвідомлять всю безвихідь свого існування, перестануть дивитися російські канали й інших шаріїв та почнуть наступного року шанувати Степана Андрійовича. Що тоді робити? Точно не відштовхувати, а роз’яснювати, особливо коли людина вважає себе українцем.

Марно розраховувати на те, що «усики» самі усвідомлять всю безвихідь свого існування, перестануть дивитися російські канали й інших шаріїв та почнуть наступного року шанувати Степана Андрійовича. Що тоді робити? Точно не відштовхувати, а роз’яснювати, особливо коли людина вважає себе українцем, що це насправді значить і чому не може співіснувати з «рускім міром».

Читайте також:У Луцьку оголошено конкурс на встановлення пам’ятника Степану Бандері

Щоб пройти шлях від латентного ватника чи представника електорального болота, так званої «какой разніци», потрібні час, бажання та допомога тих, хто вже усвідомив свою ідентичність. Пропоную працювати над цим, а не над знищенням можливих та існуючих прихильників нашої державності. Слава Україні!

Олег СЕНЦОВ,
колишній політв’язень у Росії, кінорежисер, громадський діяч, колонка на сайті nv.ua