Історія на вечір: «Чи зможе сама себе пробачити?»

Попливло усе перед очима. Повітря стало враз в’язким і увібрати його в себе сил забракло. Сама не зрозуміла як, але сльози полились і десь ділась лавочка, на якій сиділи. Понесло теплою хвилею у забуття.

А потім сини подзвонили:

— Мамо, мамо, ми ж не встигнемо, мамо! Я з Польщі так просто й не виїду, а Макар сам у стаціонарі. Мамочко, навіть коли ти й сама поїдеш, то все одно запізнишся.

Людоньки, а Зіна й не подумала. Їх розділяє десять годин дороги автобусом. Навіть якщо вона на авто їхатиме — ​не встигає.

Зіна з мамою жила все своє життя. Вона така добра, така мила у неї і турботлива була. Але ж їй уже дев’яносто було, коли почались оті старечі закиди. Зіна не впізнавала її. Постійно усім невдоволена. Слідкувала за Зіниною родиною, а потім виганяти з дому почала. Зіна не реагувала, розуміла все, але сини і чоловік терпіти того вже просто не змогли.

Бог тобі суддя, але не сестра ти мені після цього.

Останньою краплею стали дві гривні. Старенька недорахувалась у своєму вузлику тих дві гривні. Доки Зіна з роботи повернулась — ​увесь дім догори дригом, і де тільки сили знайшла, шукала скрізь бабуся свої гроші. Чоловік, поглянувши на те, зібрав речі і пішов у порожній батьківський дім. Сини теж зібрались до тата.

Зіна з важким серцем мусила дзвонити сестрі. Пояснювала, плакала і благала забрати маму хоч на деякий час. Її родині потрібен був відпочинок.

— Ти все життя прожила на всьому готовому, — ​почала сестра. — ​Мама до останнього тобі їсти варила і всі городи обробляла. Та на ній увесь дім тримався! Ти ж і в декреті не сиділа — ​все мама. А зараз вона тобі зайва, сестро? Я заберу, але більше у тебе сестри немає. Хіба не розумію, чого ти мені її віддаєш? Вона ж тут довго на чужині не протягне, я й додому у разі чого її не везтиму, тут і спочинок їй вічний буде. А ти… Бог тобі суддя, але не сестра ти мені після цього.

Читайте також: Стара нестерпна пані. Життєва історія на вечір.

Не розмовляли вони три роки. За цей час пішов у засвіти Зінин чоловік, роз’їхались сини. З сестрою спілкувалась тільки Зінина сусідка, вона і розповідала, як там у них справи і чим живуть. Ох і нелегко сестричці з мамою було! Але жодного разу вона не поскаржилась. Навіть після того, як Зіниного чоловіка не стало — ​вона й не подумала маму назад привезти. Постійно її по спеціалістах возила, рятувала до останнього. Мабуть, вона шкодувала тоді неньку більше, ніж сама Зіна.

А сьогодні мами не стало. І Зіна навіть провести її в останню путь не зможе. Сестра (навмисне чи й справді забігалась) повідомила сусідці новину пізно. А оскільки мама пішла у засвіти через оту недугу — ​коронавірус, то все зроблять швидко і навіть додому не завезуть.

… Була у Зіни мама і немає, а вона так і не помирилась з нею. Картає себе. Спокою собі не знаходить. Дві гривні. Людоньки! Зіна з мамою три роки не розмовляла, три роки! З дев’яностолітньою ненькою через дві нещасні гривні. Чи буде жінці прощення? Чи сама себе вона зможе простити?

Анна КОРОЛЬОВА