Марія Бадалян опікується юними пацієнтами онкогематологічних відділень у Луцьку та інших містах України.
До сліз: у кожній хворій дитині волинянка Марія бачить свого брата
Такій тендітній і ніжній красуні пасувало б виступати на сцені, купатися в оплесках, квітах. Вона колись про це мріяла, навчалася в Національному університеті культури й мистецтв. А потім сама доля змусила лучанку Марію Бадалян переглянути життєві цінності. Коли важка недуга вбила найдорожчу людину, дівчина створила благодійний фонд, щоб рятувати дітей
«Ми почувалися з Марком одним цілим…»
Марія була на кілька років старшою, але в лікарні їх вважали близнятами. Обоє худенькі, темноокі, й розуміли одне одного із пів слова. У Марка прогресувала злоякісна пухлина головного мозку, яку пізно діагностували. Пам’ятаю, що й у нашій газеті, і в інших виданнях друкували оголошення про збір коштів на лікування 15-літнього хлопця. Рідні робили все, щоб урятувати Марка. Марія, студентка, рвалася з Києва, щоб завжди бути поруч із братом у палаті.
— Ми почувалися з Марком одним цілим… Коли сталося непоправне, я думала, що ніколи більше не зможу переступити поріг онкогематологічного відділення. А виявилося, мені стає легше, коли приходжу туди, спілкуюся, приношу ліки чи просто якісь подаруночки. Я на собі відчула, якою важливою є у такі критичні моменти чиясь підтримка. Зрозуміла, що маю цим займатися, а про акторство вже й не згадую, — коротко пояснює крутий поворот у житті Марія, хоча вона й не любить розповідати про себе.
Зізнається, що їй легше писати, виливати на папері свої думки, емоції. Так народжується своєрідний щоденник, якого дівчина розгортає для всіх у фейсбуці.
«Брате, пишуть ЗМІ, що тебе перемогла хвороба. Вони просто не знають, як ти боровся! Ти переміг, бо гідно пройшов усі випробування, послані нашим Отцем Небесним… Жодного дня ти не нарікав і не жалівся, жодного разу не сказав, що тобі важко чи щось болить, незважаючи на нестерпні муки. За все дякував Господу і славив Його ім’я», — ці рядки, либонь, передували створенню благодійного фонду «З Богом у серці».
Моя співрозмовниця пояснює, що дуже рада, коли відгукуються на звернення про допомогу дітям представники всіх конфесій і навіть атеїсти. Але зітхає, що охочих брати на себе чужий біль зовсім небагато. Привітати з днем народження, влаштувати екскурсію, організувати маленьке свято — для когось дрібниця, а для маленьких пацієнтів —промінчик радості.
— Ми — всеукраїнський фонд, адже сьогодні пацієнт у Луцьку, а завтра він може поїхати лікуватися до Львова, Києва чи ще кудись. Тому намагаємося і в інших містах знаходити однодумців, — розповідає дівчина. — У столиці, наприклад, моєю опорою є колишні учасники АТО Олександр Єрмак та Дмитро Дибус, які пройшли пекло війни і знайшли в мирному житті себе в тому, щоб безкорисливо підставляти плече беззахисним дітям. Для багатьох ветеранів це б могло стати порятунком…
Іноді й борщ лікує від болю та відчаю
Марія може розповісти десятки історій, коли найважчі хворі одужували, ставалося диво. Тому радить ніколи не опускати руки й завжди бореться за своїх підопічних до останнього.
Влітку дівчина оголосила збір коштів на лікування 17-річного Петра Жукалюка із села Копилля, що на Маневиччині. «Маючи лише 4% зору, хлопець став членом Національної збірної України з лижних перегонів і біатлону серед спортсменів із таким порушенням, мріє згодом стати тренером паралімпійців, бо хоче допомагати й іншим повірити у себе. Але перед ним постав важкий неочікуваний виклик — саркома. Зараз Петра з Луцька направили у Київ, у Національному інституті раку йому видалять пухлину і замінять кульшовий суглоб на штучний. Підходить імплант тільки закордонний, тому на операцію потрібна захмарна сума — 500.000 гривень.Однак я добре пам’ятаю, як ми з вами збирали 600.000 для 15-річного Саші Красушина, тоді ніхто не вірив, що нам це вдасться, але ми встигли, і зараз хлопчик удома!» — писала Марія у липні.
Дякуємо Тобі, Маріє, за ЧУЙНЕ серце!
Багато часу було втрачено через те, що Петрові довго не могли поставити правильний діагноз. Спочатку лікували запалення суглобів, потім — туберкульоз, а тим часом саркома робила свою чорну справу. Ускладнила ситуацію й пандемія, червона зона карантину. Три курси хіміотерапії хлопець пройшов у Луцьку, далі покладали надії на столичних фахівців. Але ті… просто відправили хворого додому.
«Після результатів МРТ лікарі Національного інституту раку визнали пухлину Петра Жукалюка неоперабельною. Ми з його мамою разом плакали у слухавку.
Марія може розповісти десятки історій, коли найважчі хворі одужували, ставалося диво. Тому радить ніколи не опускати руки й завжди бореться за своїх підопічних до останнього.
В цей момент розгублено шукала слова у своєму серці —має ж бути там бодай щось, що б освітило ту страшну темряву, але не могла отямитися від почуття безсилля. Найгірше, що Петра ніхто не хоче брати на лікування…» — ділилася тоді молода благодійниця болем.
А вже під час нашої зустрічі вона із вдячністю говорила про керівника і спеціалістів Волинського обласного онкоцентру, там не відмовилися госпіталізувати хворого, якого в Києві поспішили назвати безнадійним.
— Коли Петро після «хімії» якось попросив принести борщу, я куховарила й раділа. Хлопець справжній боєць. Учора ми проходили комп’ютерну томографію, яка дала можливість побачити зміни, що відбулися з моменту попереднього обстеження. І Жукалюки знову поїхали на консультацію до столиці. Так хочеться почути, що криза минула. Пам’ятаєте, як було з Назарчиком Сулімом? Почали збирати гроші на дуже дороговартісний препарат для дитинки, жоден фонд за таке не хотів братися. Але ми молились і працювали. А коли прийшли результати пункції — лікарі не могли повірити своїм очам! Стан поліпшився і Назарчик проходить звичайні блоки «хімії», — ділилася добрими новинами Марія.
Маленька шоколадка для великої справи
«У нашому світі небайдужим бути непросто, згідні? Але ми дуже хочемо, щоб у всіх людей, які роблять добро, на душі було солодко-солодко. Саме тому й запускаємо особливу благодійну акцію. Кожна придбана шоколадка з написом «З Богом у серці» — це 20 гривень на допомогу дітям, що потребуть нашої з вами підтримки. Купуйте для себе, рідних, друзів, колег, щоб і їх зробити спільниками у благородній справі», — закликає дівчина у фейсбуці.
— Коли зрозуміла, що скриньки для пожертв у магазинах і кафе трохи відлякують людей, яким властиво тікати від усього, що може стривожити, тоді в мене й народилася ідея про приємне благодійництво. І власники багатьох солідних закладів підтримали її: пропонують до кави наші шоколадки. Такі кав’ярні і кафетерії є у всіх районах Луцька, їх щодня стає більше, — перелічувала Марія своїх нових партнерів.
Розповідала, як відповідально розпоряджаються кожною гривнею, закуповуючи необхідне для відділень, де лікують онкохворих: шукають оптимальні ціни, домовляються із виробниками та постачальниками про знижки. Ділилася своїми спостереженнями: найчастіше пожертви роблять люди, які самі в скруті. Працює дівчина безоплатно, каже, батьки її розуміють і підтримують, правда, нарікають, що за справами не завжди встигає поїсти.
Картка благодійного фонду «З Богом у серці»: 4246 0010 0224 4295 (працює і для міжнародних переказів із конвертацією у гривні. При потребі вказати ім’я отримувача, зазначте назву фонду Z Bogom u serdsi).
Читайте також у нас: «Коли на Волині «штормитиме» у найближчі дні».
