«Людей оцінюю за їхніми конкретними справами».
Відомий нововолинець Олександр ГОЦКА: «Головна проблема – повернути заробітчан з-за кордону»
Як можна, працюючи керівником солідного підприємства, впливати на процеси, які відбуваються в територіальній громаді, що таке соціально відповідальний бізнес, чому непросто знайти спеціалістів на виробництво — про це нашому кореспонденту розповів директор ТОВ «Волинська меблева компанія» Олександр Гоцка (на фото)
«З моїм голосом рахуються — і це відповідально»
— У місті Нововолинську змінилася керівна команда, відбулася реорганізація структури влади. Вважаю правильним те, що на відповідальні посади призначають людей, яким довіряють, — розпочав Олександр Іванович, говорячи про свою громадську роботу в складі виконкому міської ради. — Позитивно оцінюю намагання залучити інвестиційні кошти для проєктів, яких не реалізувати з допомогою міської казни. Тут критика буде доречною хіба що в частині черговості їх втілення. Хоча треба розуміти: що обіцяли містянам перед виборами — це необхідно виконувати. Ставлю плюс новій команді за те, що їхні методи роботи передбачають відкритість. І не лише в тому, що знято замки з дверей, а те, що кожен нововолинець може звернутися через соцмережі до будь-якого керівника і отримати відповідь. Добре, що у виконкомі працюють старости громад, які доєдналися до нашого міста, вміють орієнтуватися у процесах.
— Олександре Івановичу, ви, як доволі публічна людина, часто перебуваєте, так би мовити, під прицілом. Як сприймаєте те, що деякі критики закидають вам зміну симпатій і прихильність до нової влади?
— У мене завжди була і буде активна життєва і політична позиція. Адже жити в суспільстві, й тим більше — працювати на керівній посаді й бути абсолютно незалежним — практично нереально. З огляду на те, що за твоїми плечима не лише родина, а й великий колектив, інколи ти можеш приймати рішення не завжди такі, які б хотілося. Коли прочитати статути політичних партій, то всі майже однакові. Різниця — у реальних діях. Для мене важливо, аби вони були спрямовані на благо громади та України. Я особисто гордий з того, що коли почалися військові дії на Донбасі, спочатку підтримував волонтерів, добровольців, а пізніше — Збройні сили України.
З нинішньою командою я не йшов на вибори, але її підтримую, тому й погодився стати членом виконкому міської ради. І приємно, що до мене прислухаються, а мій дорадчий голос враховується під час прийняття рішень. Разом з тим це накладає велику відповідальність. Тому в нас багато планів попереду.
«Бути конкурентоспроможним — шлях до успіху»
— Олександре Івановичу, чи допомагає робота у виконкомі керувати підприємством?
— Мій досвід у бізнесі — а відношу себе до середніх промисловців, а не підприємців — дає змогу ефективно управляти виробництвом. Разом з тим, незважаючи на політичний відтінок, членство у виконкомі все ж таки передбачає прийняття більше економічних рішень, які я можу підказати. Інколи потрібно фінанси вкласти не в те, що «горить», а туди, де завтра буде прибуток. Розумію, що є й соціальні питання, які необхідно «закривати». Присутність у виконкомі дає мені можливість мати повну інформацію про те, що відбувається у місті, відповідно й коригувати соціальну складову на підприємстві.
— Ви хотіли б щось змінити в компанії, яку очолюєте?
Зараз ідуть конкретні напрацювання щодо співпраці з компанією, яка знаходиться в Дубаях і яка може стати ексклюзивним представником у таких країнах, як Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн і Єгипет.
— Зараз, порівняно з іншими, «Волинська меблева компанія» виглядає непогано. Але через інфляційні процеси на порядок денний виходить потреба у збільшенні та індексації заробітних плат. Поки що ми не в змозі це зробити. Адже частка зарплат у нашій продукції є досить вагомою. І збільшити її, аби це не відобразилося на ціні продукції, дуже важко. Ми повинні бути конкурентоспроможними. Тримати нефахівців, щоб їм платити менше, — знизиться якість. Все дуже пов’язано. І диванним критикам хотів би сказати, що наше підприємство знаходиться не в Швейцарії, а в Україні, де часто змінюються закони, де інколи «допомагають» компетентні органи, де часто держава намагається свої обов’язки перекласти на інших.
— Чи не переживаєте, що через згадані проблеми може порушитися баланс «якість — ціна» й вплинути на ваш ринок збуту?
— Навіть в умовах пандемії намагаємося тримати руку на пульсі часу, відвідувати виставки. Одна з найбільш результативних була та, що проводилася під егідою і за сприяння української асоціації меблевиків, членами якої ми є. Там плідно попрацювали й підписали попередній договір на поставку своїх меблів в ОАЕ. Зараз ідуть конкретні напрацювання щодо співпраці з компанією, яка знаходиться в Дубаях і яка може стати ексклюзивним представником у таких країнах, як Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн і Єгипет. Якщо ми потрапимо хоч на деякі відсотки їхніх об’ємів, можемо спрямувати все виробництво на них. Хоча не будемо цього робити. Зациклюватися на одного покупця більш як на 20–25 відсотків продукції — це ризикувати, що вони можуть через деякий час перебрати на себе управлінські функції: диктувати свої умови, потім висловлювати деякі претензії. А за цей час можемо втратити всю мережу в Україні та Європі. Однак перспективу співпраці розглядаємо. Тому якщо процес запрацює, нам треба буде вводити третю зміну, а це ще додатково 20–25 відсотків в об’ємах виробництва на тому ж обладнанні.
«І в нас можна заробити не менше, ніж у Польщі»
— А яка ситуація з кадрами?
— Це те, що мене найбільше турбує. Робітники мають бути кваліфіковані. Але зробити такими тих, хто хоче працювати, неважко. У нас добре поставлене наставництво. Складніше знайти бажаючих заробляти достойно. Бо навіть при нашому безробітті, яке вважаю штучним, це зробити непросто. Зараз утворився прошарок громадян, які пристосувалися бути безробітними, й просять лише відмітку в документі, а не робоче місце. Їм вигідніше отримувати матеріальну допомогу з безробіття, при цьому користуватися всіма соціальними благами. Вони шукають, де підзаробити, але ніколи не підуть на підприємство. Тому його кістяк — люди старшого віку. І проблема номер один — повернути зза кордону тих, хто хоче і вміє працювати. Повірте, і в нас можна заробити не менше, ніж у Польщі.
— Олександре Івановичу, напевно, непросто буде перейти на тризмінку?
— Звісно, доведеться робити певний кадровий переформат. Це важкий і відповідальний процес, але його не уникнути. Бо в мене нема страху, що ми зупинимося через відсутність реалізації, я більше переживаю за неотриманий прибуток. Буде замовлення на мільйон, а зможемо продати на 600 тисяч… Через те, що більше не змогли зробити. Треба все зважити, все підготувати своєчасно. Якщо відчуємо, що збільшуються попит і реалізація, то повинні швидко вчити людей. Плануємо на деякі види робіт влаштовувати жінок.
— Чим ви могли б привабити наших людей, щоб вони не їхали за кордон?
— Якби на «ВМК» працювали по 12 годин, як там, то запевняю, що отримували б не менше. Але чи варто, коли здоров’я важливіше? У нас гарантований соціальний пакет: довіз до місця роботи, харчування за символічну ціну, виїзди у вихідні на відпочинок за рахунок підприємства.
Разом із тим — сувора трудова дисципліна при нормальних умовах праці й хороша зарплата, аби людина себе гідно почувала. Таких підходів вимагає сучасний ринок.
Дефіцит кваліфікованих кадрів — це, до речі, світова тенденція. Західна Європа відчула це ще раніше, коли їхні люди мігрували кудись далі. Та я як голова Спілки роботодавців Нововолинська і член обласного правління вірю, що ситуація мусить покращитися. Змінити принципи молодих людей ми не в змозі — це повинні робити сім’я і держава. Але довести, що і в Україні можна жити й пристойно заробляти, — у наших силах.
Читайте також у нас: «В усіх сусідніх будинках почали мигати лампочки: деталі учорашньої пожежі у Старому місті (Фото. Відео)».
