Анатолій Никонюк збудував успішний бізнес, не зраджуючи традиціям.
Вищий пілотаж сільського господарства у «Городищі»: податки, благодійність і буряки (Відео)
Сергій Самчик із Луцького району у свої 23 роки щомісяця заробляє 25–50 тисяч гривень, а то й більше. Дохід хлопця залежить від обсягу завдань, взимку – менший, влітку – б’є рекорди. Він не хвилюється, що завтра залишиться без шматка хліба, тим паче у батька зарплата не нижча. Обоє працюють трактористами у рідному селі на сільгосппідприємстві «Городище» і змінювати роботу не збираються
На відміну від багатьох волинських агрофірм, тут досі пишаються врожаєм цукрових буряків, утримують худобу, «щоб люди мали куди подітися» й намагаються бути першими за розміром орендної плати пайовикам.
ТзОВ «Городище» обробляє десять тисяч гектарів землі. Вирощує пшеницю, ячмінь, овес, ріпак, соняшник, кукурудзу, сою, цукрові буряки, різні кормові культури. Крім того, підприємство утримує молочні ферми та свинокомплекс.
Керівник сільгосптовариства Анатолій Никонюк очолив це господарство ще у 1984 році. Каже, що тоді обрав зерно–буряковий напрямок із розвинутим тваринництвом. Дотримується його й досі.
Тут буряк — король полів
Під час візиту на підприємство ми декілька разів проїжджали повз довжелезні кагати викопаних корнеплодів обіч доріг. Біля одного з них трудилася бригада працівників: хлопець з електронним планшетом і двоє старших чоловіків за сучасним навантажувачем.
— Моє завдання записати номер автомобіля, товарно-транспортної накладної та відправити вантажівку. Жодних складностей немає, — розповів 18–літній Максим Тригуба, який тільки перший рік трудиться в цьому господарстві. А от його напарник Анатолій Кедич пам’ятає часи, коли вивезення буряків на завод було не таким комфортним процесом.
— Колись керував навантажувачем за допомогою важелів, дуже важка була робота, часто доводилося зупинятися, постійно ланцюги рвались, а тепер ця техніка управляється джойстиком, все автоматично, душа радіє, — зазначив чоловік.
Керівник сільгосптовариства Анатолій Никонюк очолив це господарство ще у 1984 році. Каже, що тоді обрав зерно–буряковий напрямок із розвинутим тваринництвом. Дотримується його й досі.
— Великого зиску від вирощування цієї культури немає, але ми не хочемо втратити набуті протягом десятиліть знання, — розповідає Анатолій Никонюк, — тим паче маємо всю необхідну техніку: і посівну, і збиральну.
У «Городищі» з одного гектара нині отримують 600 центнерів цукрових буряків. Для порівняння: торік в Україні середня врожайність не досягала й 450 центнерів.
Головний агроном господарства Іван Зварко каже, що такий показник — це «вищий пілотаж у сільському господарстві».
— Немає такого дня, щоб я не був на полі й не контролював посіви. Вісім разів тільки оприскували поля. Збір корнеплодів розпочали чи не найраніше в області. Стартувати першими дав змогу показник цукристості — 16,2 відсотка, а нині він вже перетнув позначку у 17 процентів, — поділився фахівець.
«Усе робить комп’ютер – важко не заснути»
Пан Іван пояснив, що високих результатів господарство досягає, зокрема, завдяки ставленню керівника до сільгосптехніки. Тут фактично немає старих машин: після кількох років експлуатації трактори, комбайни, сівалки продають і купують новіші моделі. Наприклад, зараз у «Городищі» чекають надсучасний самохідний оприскувач, колеса якого не давитимуть посіви, бо рухатимуться між рядками.
Тракторист Михайло Зварко розповідає, що техніку допомагають опановувати інженери: мовляв, це іноді зовсім непросто, адже сучасні сільгоспмашини суттєво відрізняються від своїх радянських попередників, а його колега Михайло Бучман жартує:
— То вам не важелі тягнути, там усе робить комп’ютер, важко не заснути.
Якби відмовилися від худоби, заробляли б більше
«Городище» утримує 2000 голів ВРХ і близько 1000 свиней. Місцеві ферми щодня реалізують 18 тонн молока.
Директор підприємства каже, що тваринництво нині не рентабельне, але дає роботу майже сотні селян.
— Прибутку від худоби фактично немає, от, скажімо, під кормові культури ми відвели понад тисячу гектарів, а якби засіяли ці площі соєю чи ріпаком — мали б очевидний зиск. А ще скільки інших ресурсів, від людської праці до електроенергії затрачається… У підсумку виходимо на «нуль», — поділився Анатолій Никонюк.
Продавати землю люди вже не хочуть
Орендна плата за паї у «Городищі» чи не найвища в області — 20 відсотків від оцінки ділянок. У значної частини волинських підприємств ця цифра вдвічі нижча. У результаті від цього програють не лише власники землі, а й громади, які недоотримують надходжень у бюджети, каже керівник господарства.
– Є дуже занепалі села, де місцеві ради не можуть власними ресурсами вирішити жодних проблем. Там заїжджий бізнесмен ще кілька років тому дав людям по тисячі гривень у конвертах, і ті погодилися продовжити договори оренди. А нині — посіяв, зібрав, і ніхто його більше не бачить. Такому аграрію не потрібні ні школи, ні садочки, ні дороги, — обурюється Анатолій Олександрович.
На його ж підприємстві в середньому за пай, а це трохи більше двох гектарів, нараховують близько 18 тисяч гривень, без податків власники отримують на руки 13 тисяч. Щороку цей показник збільшується. За словами керівника, це переконало багатьох людей відмовитися від продажу землі, реалізувати свої паї хочуть тільки ті, кому терміново потрібні гроші.
Коли господар дбає не тільки про свою кишеню
ТзОВ «Городище» щороку витрачає близько восьми мільйонів гривень на соціальні проєкти. Благодійну допомогу на заклади освіти, релігійні установи отримують не лише громади, де Анатолій Никонюк орендує землю, а й навколишні села, у яких господарюють інші аграрії. Крім того, тут підтримують земляків, які потрапили в біду.
Цього року для школи у селі Звиняче підприємство виділило пів мільйона гривень, окремо придбало 5 ноутбуків для вчителів. Понад 150 тисяч спрямувало на будівництво огорожі церковного подвір’я у Жабчі. Більше трьох мільйонів — на перекриття будинку культури у Городищі. За кошти господарства виготовили проєкт оновлення шляху у Городищі. У Шклині облаштували вуличне освітлення, допомогли відремонтувати дорогу. Близько двох мільйонів передбачили на реконструкцію дитсадка в Чарукові. На церкву у селі Бережанка, де господарство не має землі, спрямували близько 35 тисяч. А ще Анатолій Олександрович озвучив перелік закладів та установ, яким пообіцяв підтримку, тому «мусить» у цьому році допомогти.
Леонід ОЛІЙНИК.
