«Не бійся, я з тобою»

Чотирилітній син ридає, аж заходиться. Дідусь, який бачив, як онук зашпортався, зауважує, що на таке падіння сліз і крику явно забагато. Малий кидає на нього обурений погляд, у якому читається, що дід мало розуміється на ударах, а тоді вкотре пильно вдивляється у місце травми: чи бува не просочується на штанині кров. Типова ситуація. Таких сотні у кожної дитини, особливо у хлопчаків. Але саме цей останній випадок допоміг мені зрозуміти, як важливо спробувати зазирнути у дитячі думки.

Звісно, я достатньо досвідчена мама, щоб не дати «виходу» фразам на кшталт «Та не реви, ти ж мужчина» або «Та воно ж зовсім не боляче», чи «Заживе, як на собаці». (Це все слова-знецінення, які підкреслюють, що емоції дитини у цьому випадку не варті виїденого яйця. Їх вживають ті, яким не важливо, що їхній дитині справді боляче і що вона хоче не багато — ​звичайного співчуття від рідної людини.) Цього разу чомусь (може, було більше часу, а можливо, й розчулилася від того, як довірливо пригорнувся син) я взялася розпитувати, що ж такого страшного станеться через оті дві крапельки крові, які таки виступили на коліні. (Вкотре зауважила, яке згорьоване стає його личко, коли він помічає на собі червонувату доріжку.) «Мам, та від цього можна вмерти! Кров мені потрібна, а вона взяла і витекла!» — ​малий пояснював емоційно, але доступно. Ясно, що він звідкись знає про крововтрату, але в дуже загальних рисах. Тож ми взяли 3-літрову банку, у якій дуже багато рідини, і почали міркувати, що десь стільки, а то й ще більше крові є у маленької людини.

Я достатньо досвідчена мама, щоб не дати «виходу» фразам на кшталт «Та не реви, ти ж мужчина» або «Та воно ж зовсім не боляче», чи «Заживе, як на собаці». (Це все слова-знецінення, які підкреслюють, що емоції дитини у цьому випадку не варті виїденого яйця

— Що станеться, якщо звідси забрати пару крапельок? — ​спитала я в сина.

— Це так мало! Нічого! То й зі мною нічого не станеться? — ​мій «постраждалий» одразу зметикував, до чого я хилю, і явно повеселів.

Я ж думала собі: скільки таких «плачів Ярославни на валу» було до цього і скільки разів він не по-дитячому переживав за своє життя, бо мав неповну інформацію і з огляду на вдачу не поспішав відкривати свої страхи мамі. Усе, що від мене вимагалося, просто порозпитувати… З того часу минув тиждень. Наступне падіння було майже «сухим». Цього разу я підслухала, як він сказав сам собі: «У півлітровій банці дуже багато крапельок крові». Трохи перекрутив, але то не страшно. Як усі батьки, часто я не впевнена, що чиню абсолютно правильно і що всі мої слова виважені на зразкових вагах, але це теж не дуже страшно, бо суть не в ідеальності, а в бажанні чути іншу людину, передусім свою дитину.

Читайте також: Жінка – відображення любові свого чоловіка.

Якщо маєте, шановні читачі, свої відкриття про такий складний сімейний світ, який психологи досліджують століттями й досі щось винаходять, — ​діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».

Оксана КОВАЛЕНКО, мама.