Володимир Пилат: «Школа бойового гопака дасть реальну можливість активно пробивати собі дорогу і ставати лідером у будь-якій галузі людської діяльності».
Відродити бойовий гопак його спонукали нащадки японських самураїв
Нещодавно засновнику і верховному учителю школи бойового гопака, львів’янину Володимиру Пилату виповнилося 66 років, а самому єдиноборству — 36. За час свого існування його школа пройшла непростий шлях від відродження до міжнародного визнання, і нині має близько 10 тисяч послідовників в Україні, Польщі, Португалії, Великобританії, Канаді, Італії та США
«Я ж не знав, що і нашу історію писали за нас чужинці»
Пан Володимир і по батьківській, і по материнській лініях походить із давніх, знатних родин. Дід Михайло Пилат — лицарського роду, який ще з 1121 року мав свій родинний герб. Дід Андрій Гідей за Австро-Угорщини служив в особистій охороні австрійського цісаря Франца-Йосифа II. Саме дідусі й бабусі завжди виховували Володю за козацьким кодексом честі.
Змалечку він займається спортивною гімнастикою і боротьбою. А з 13 років — кіокушін карате. Паралельно вивчав годзю-рю, соне, шитокан карате, кікбоксинг, дзюдзюцу та айкідо. Також 15 років займався раджа-йогою і вивчав дзен-буддизм.
«Поверненню до українських традиційних мистецтв посприяла образа моєї національної гідності. Я на той час був фанат-самурай, сенсей, хотів досягти найвищих ступенів досконалості, вчив мову, захоплювався поезією, піснями, філософією, мріяв поїхати вчитись у японських майстрів. І от приїжджають мої друзі з чемпіонату карате в Японії й кажуть: «Знаєш, Володю, японці вважають нас, білих, слабаками, людьми третього сорту. Вони знущались над нами, насміхалися. Неодноразово повторювали, що ми не здатні осягнути вершин східної боротьби, бо це під силу тільки японцям». Мовляв, європейці можуть досягти тільки 3 ступеня із 13 ступенів Конзо. Я розчарувався. Мріяв про розвиток, а, виявляється, у мене жодних шансів, — згадує Пилат. — І тут я згадав, що обидві мої бабці казали: «Ми козацького роду». Подумав, що так — у нас багата власна історія, чому ж ми постійно намагаємось зазирнути до інших традицій. Ось так я й вирішив повертатись у козацьке русло».
Призначення гопаківця — бути новітнім лицарем України, гідним слави своїх предків, він має право й обов’язок прославляти і захищати своє, рідне.
Пан Володимир почав досліджувати цю тему, шукав інформацію про види української національної боротьби у різних архівах: «Фальсифікатори нашої історії настільки все знищили, що куди не поткнешся, — скрізь одне: українці — нація хліборобів. Я ж не знав ще тоді, що нашу історію за нас писали будь-хто, лише не ми. Уже пізніше, коли отримав книги з Америки, Канади, то побачив, наскільки сфальсифіковане наше минуле. Потім зустрівся з Григорієм Нудьгою, який усе життя вивчав нашу культуру, історію та побут. Професор розповів, що до 1939 року в Галичині було 25 видів бойових мистецтв: навкулачки, навручки, на пояси, навшпиньки, спас, хрест, гопак… Коли наш край потрапив під московську владу, перші, кого окупанти почали винищувати, — лікарі, вчителі, священники і майстри, які вчили національних видів боротьби».
У 1985 році львів’янин створив свою експериментальну школу українського бойового мистецтва, відтвореного на основі кількох десятків елементів із танцю гопак та особистих надбань Володимира Пилата: «Вийшло так, що перший спортзал знайшовся якраз на мій 30-й день народження. Тож можна вважати 15 вересня 1985-го датою заснування бойового гопака в Україні».
«Головне — плекати гордих людей — патріотів, які не мають комплексу другорядності»
У 2001-му пан Володимир зі своїми учнями їздили в Південну Корею на світовий чемпіонат бойових мистецтв в Гуанчжоу: «Там не було поєдинків, тільки показові виступи. Серед учасників із 80 країн перше місце зайняли монахи Шаолінь з кунг-фу, друге — капоейра, і третє — ми. Один із монахів шаолінського храму розповів нам, що вони знають про нас і що у них були збережені легенди про чоловіків, які ходили в таких червоних штанях. Наші хлопці були дуже здивовані».
Володимир Степанович порівнює бойовий гопак із патріархальною українською родиною, де всі шанують один одного і поважають старшого: «Тренування починається з шикування та урочистого вітання «Слава Україні!», під час якого учитель та учні, на знак поваги, вклоняються один одному. Закінчуються тренування поклоном учнів і словами «Дякуємо за науку!». Головне правило — робити вправи легко і невимушено, мовби танцюючи. Правильний рух як у танці, так і в бою — завжди природний, не скутий. Форми і елементи бойового гопака, які закладалися віками в менталітет нашого народу і які нагадують вільний запальний танець, українцеві легше засвоїти, ніж незрозумілі навіть для посвячених форми східноазійського ката».
Наостанок Володимир Пилат пояснює, що ж головне в бойовому гопаку: «Плекати гордих людей, які люблять свою землю і не мають комплексу другорядності й страху. На жаль, ми маємо сьогодні мільйони «українців», які соромляться рідної мови і бояться рідної культури. Тому, крім бойової техніки, гопаківці вивчають мистецтво музики, співу, історію та традиції нашого народу, основи лицарства, багато інших речей, які розвивають волю і характер. Незалежно від того, який життєвий шлях обере людина, той гарт боротьби, вміння виборювати собі місце під сонцем, що їх закладає наша школа, дадуть реальну можливість стати лідером у будь-якій галузі людської діяльності. Призначення гопаківця — бути новітнім лицарем України, гідним слави своїх предків, він має право й обов’язок прославляти і захищати своє, рідне».
Ольга ВЕКЕРИК
За матеріалами depo.ua, spilka.pt, meest-online.com, hopalo.org.
Читайте також: Історія однієї бабусі: «Журавлина не для журби»
