Історія однієї бабусі...
Історія однієї бабусі: «Журавлина не для журби»
Історія, про яку йтиметься, трапилася з моєю знайомою. Вона назвала її пригодою, та насправді доброзичливий вчинок якогось чоловіка став для неї великим випробуванням на здатність сприймати великодушність
Пані Марія, назвемо її так, мешкає в одному з волинських містечок. Так склалася доля, що на старості літ (а дожила, слава Богу, до 80 з гаком) вона абсолютно самотня жінка. Відповідно розраховує тільки на себе... Як людина із села, звикла купувати продукти на ринку, тож якогось дня традиційно подалася по осінні дари. Її щоденний «рух по колу» перевернувся догори дригом в одну мить, коли вибирала журавлину. Коли уже розраховувалася за півлітрову баночку, почула позад себе чоловічий голос. Невідомий звертався до продавчині. Мовляв, насипте цій жіночці ще, він заплатить за все. Пані Марія запротестувала, бо «гроші на свої потреби має». Але добродійник навіть і слухати нічого не захотів: поклав купюри на прилавок та швидко подався геть. Вона ще гукала йому вслід, що нічого брати не збирається, хай навіть не думає, адже у неї пенсія є. Та продавчиня її зупинила: «Як так йому хотілося купити Вам тієї журавлини, то беріть. Не опирайтеся — значить, так має бути».
Повагом несла ягоди додому, а думки її шматував буревій. Чому він так вчинив?
Читайте також: Не будьте йому мамою, або 5 порад для жінок, які хочуть мати ідеального чоловіка.
Повагом несла ягоди додому, а думки її шматував буревій. Чому він так вчинив? Може, погано одягнена? Схожа на бездомну?! Подумки розглядала себе від капелюшка до туфлів, намагаючись оцінити очима того чоловіка… Ні, здається! Старається виглядати не гірше за інших. Прикро було б, якби він допоміг, бо щось не так із її зовнішністю… Зітхнула й наступної миті зупинилася через нову підозру. Озирнулася раз, вдруге: може, він тут неподалік, спостерігає за нею, щоб напасти зненацька й пограбувати? «Промацував» через ту журавлину. Он скільки по телевізору про шахраїв розказують! Розвелося їх тепер. Що тільки з тими пенсіонерами не витворяють. Кинула оком вліво та вправо й знову зітхнула: цей варіант обдумувати було страшно, виснажливо і, чесно кажучи, зовсім не хотілося… Журитися через журавлину… Уже вдома, торкаючись пучками отих непростих для неї ягідок, вона дещо згадала: як вчителька займалася колись з одним хлопчиком, таким славним. Дуже їй подобався. Він же міг вирости… Нехай вона його не впізнала, бо й зір уже підводить, а він упізнав! От і все! І на душі розпогодилося, а журавлина заусміхалася, мов закликала не шукати у добрі чогось іншого, окрім самого добра, – так трапляється, що люди дозволяють собі бути великодушними уже тому, що люди.
Оксана КОВАЛЕНКО, редактор відділу освіти й культури «Газети Волинь»
