Іноді без такої бабусі дозвіл не отримати.
«Схильний до агресії. Легко впадає в депресію…»
Пішов оце я в поліклініку за довідкою для носіння зброї. Потрібно серед іншого пройти психіатра. Заходжу в кабінет: сидить бабуля років сімдесяти, такий собі божий одуванчик у білому чепчику набакир. Я вже й забув, коли востаннє в поліклініці лікаря в чепчику бачив
— Сідайте, — бубонить бабуля, пишучи щось на папері.
Сідаю. Кладу на стіл «бігунок». Сиджу. Мовчимо. (Пише ж людина). Я тихенько гумку жую (покурив щойно, ну і щоб запаху менше…).
Бабуся, не відриваючись від паперів, запитує:
— А ви знаєте, що жувати «жуйку» в присутності жінки непристойно?
Я перепрошую, бубоню щось про куріння і бажання зменшити запах, виймаю гумку і запихаю у сигаретну пачку.
Бабуся, так само не дивлячись на мене і не відриваючись від паперів, бере мій бігунок, щось пише і коментує:
— Легко піддається чужому впливу.
А ви знаєте, що жувати «жуйку» в присутності жінки непристойно?
Я злегка отетерів:
— Дозвольте, але ви ж самі сказали!
Бабуся (не піднімаючи голови і продовжуючи писати):
— Схильний до агресії.
У мене подих у грудях від обурення сперло, але внутрішній голос бубонить: «Мовчи, дурню!». А він (голос) не дурень. Сидимо. Мовчимо. 3 хвилини. 5 хвилин.
Бабуся, так само не відриваючи погляду від паперів:
— Легко впадає в депресію.
Читайте також: Чотири листи: історія для душі
Я починаю думати, що мені зараз не те що довідки не дадуть, а взагалі заберуть із мигалками, тож вирішую мовчати, хоч каміння з неба.
Сидимо. Мовчимо. 3 хвилини. 5 хвилин. Десь хвилин через десять бабуля нарешті піднімає голову і, оцінивши мене хитро-шкодливим поглядом старої Шапокляк, видає:
— Гаразд, іди вже, мисливець…
Микола САЙТОВИЙ,
anekdot.kozaku.in.ua.
